Дочка гір

Саме у Міжнародний день рідної мови в літературно-мистецькій світлиці читального залу Путильської районної бібліотеки зібралися люди, небайдужі до чистоти духовних криниць, до розквіту гуцульського краю. 21 лютого відбулася приємна подія - день народження першої книги поетеси Валентини Буняк «Дочка гір». Сама поетеса так каже про рідний край:

Для мене гори – стародавній храм,

Перед яким я голову схиляю.

За нього я життя своє віддам,

Бо це усе найкраще, що я маю.

Першим було слово… А зі слова, з рідної мови починається людина. Валентина Юріївна Буняк свої перші кроки зробила у селі Довгопілля на Путильщині. Тут пройшли її дитячі та шкільні роки . Навчалася у Кам`янець-Подільському педагогічному інституті ім. В. П Задонського.

Краса рідного краю вражала її серце змалку, і поетеса передавала цю любов у своїх творах:

Тут сонце сходить для радості й добра,

Гуцульське село моє, - я твоя дитина!

Карпатських гір, Черемоша, Дніпра,

Українська моя родина.

Гостями презентації були усі ті, хто прославляє красу Гуцульщини у поезіях, піснях, на художніх полотнах, хто береже і примножує звичаї і традиції рідного краю й просто добрим щирим словом.

Протягом багатьох років в дитячих душах сіяла Валентина Юріївна зернини вічного, доброго, мудрого, адже 25 років пропрацювала вчителем. Згодом була заступником голови Путильської райдержадміністрації з гуманітарних питань, редактором газети "Карпати". Сьогодні Валентина Буняк на заслуженому відпочинку, але характер не дозволяє їй жити спокійно. Вона не тільки чудова поетеса, а ще й активна громадська діячка, небайдужа до суспільного життя. Валентина Юріївна очолює волонтерський центр "Пенсіонер", вона - голова товариства "Просвіта" ім. Т.Г.Шевченка у Путильському районі. Книга «Дочка гір» - це ніби щоденник життя Валентини Юріївни.

Поезія Валентини Буняк сповнена мудрості й любові, неначе вічна книга. Кожна її сторінка – правдива… Кожне слово – виважене… Та почуття, вилиті у вірші, живуть тепер власним життям. Візьміть до рук книжку, розгорніть – і почуття ці заграють на струнах вашої душі… І завібрує вона в унісон з іншою… І відчуєте ви тремтливість тиші…

Я – дочка гір Карпатських і низин,

Де чути спів флояри і трембіти,

Де вабить спів зелених полонин,

І гордість наша – це гуцульські діти.