Криниця-студениця: душа обійстя і...портал

Якщо вслухаємося в «сердечні» народні пісні, то помітимо, що одним з найпопулярніших місць побачень у минуле і позаминуле століття ставала територія біля криниці. Адже криниці в минулі часи були громадськими – одна на всю околицю чи вулицю, і далеко не кожен мав таку радість вдома. Все залежало не тільки від бажання господаря мати криницю, а й від стану підземних вод у його місцевості. По воду, в основному, ходили дівчата, і такий похід був доброю нагодою побачитися з парубком. «Пішла по воду – і як пішла за водою», - жартують на Буковині, коли мають на увазі, що та людина дуже бариться.

Серед перших згадок про наявність колодязів у наших давніх предків є свідчення античного історика Геродота, котрий описуючи вторгнення персів 514 р до н.е. зазначає, що скіфи при відступі наказали засипати джерела і колодязі.

Походження самого слова «криниця» вчені-філологи трактують по-різному, оскільки воно належить до найдавніших і відповідно залишає простір для гіпотез. «Українське «криниця», так само як біл.крыніца, пол. krynica, рос. криница, діал. крыница походить від прасл. *krьnica/*krinica, утвореного від дієприкметника *krьnъ («викопаний») і споріднене зі словом «кріт». (прасл. *krъtъ). Згідно з другою версією, первісним значенням *krinica було «миска», «видовбана посудина», потім назва поширилася і на водне джерело (пор. рос. кринка — «дзбан», «глечик»). Третя версія пов'язує слов'янське *krinica з грец. κρήνη («джерело», «струмок», пор. «Гіппокрена»). Назва «криниця» трапляється вже у періоді формування давньоукраїнської мови (XI—XIII ст.)» [1].

Ще одна гіпотеза поєднує два слова «крин» (лілія) і «криниця». Як зазначає Валерій Войтович, особливий вид русалок в українській міфології також називається «криниця»: «Вірили, що на Зеленому тижні на зрубах колодязів люблять удосвіта сидіти чарівні діви з розпущеним волоссям, які все розчісуються гребенем. Ці діви називалися криницями, русалками» [2, с.255]. Також на Буковині існувало вірування, що саме на Зелені свята душі нехрещених дітей (русалки) виходять з криниць плакати, і на місці їхніх сліз виростає білий крин. Русалка не просто плаче – вона просить полотна на сорочку, оскільки за життя не зазнала дару обрядового полотна (крижми). Тому жінки неподалік криниць розвішували рушники і намітки. «Як тобі треба – то забери», - зверталися до сумних нехрещених душ.

Ярослав Пстрак. "Жінка біля криниці"

З цього архаїчного вірування стає зрозуміло, що криниця уявляється певним «вмістилищем русалок», адже саме з криниці виходять русалки плакати. Очевидно, це вірування пов’язане з самою структурою криниці, адже вона одночасно перебуває у земному (наземному) та підземному вимірах.

Зберіглося до наших днів також прислів’я-залякування: «Не дивиси в керницу. Хочеш, би ті відьма поцулувала?» (с.Драчинці).

Криниця є чарівним місцем і в наших казках. Поширеним є мотив, коли головний герой застрибнув у криницю – й опинився в іншому вимірі. Такий собі портал між світами…

Найкращим періодом для копання криниць вважали час від 21 червня за новим стилем (Федора-Колодяжника) і до купальських свят. Як правило, знаючі чоловіки місце, де «близько вода» визначали за допомогою гілочок верби, а також за рослинністю, яка поширена на вибраному під колодязь місце.

Ю’стина кирниця у селі Драчинці

Окремим виявом громадської гостинності є придорожні криниці та криниці на готарі (на межі населених пунктів). Такі криниці призначені для того, аби подорожній міг напитися сам чи напоїти коня, не заходячи в обійстя. Вони в різному стані збереглися в селах Драчинці, Грозинці та багатьох інших селах Чернівецької області.

Окремий вид придорожніх криниць з кадубом описує дослідник Василь Бабух у праці «Буковинські криниці та їх таємниці»: «Популярними на Буковині були й криниці-кадуби. Їх облаштовували довкола придорожніх джерел. Щоби вода була в них прохолодною, стінки кадуба облямовували кам’яними брилами. Зверху таку міні-криничку накривали дашком, покритим гонтом. На Заставнівщині навіть є село, назва якого походить від слова «кадуба», – Кадубівці. З давніх-давен на Буковині мала місце гарна традиція – на цямринні кожного придорожнього колодязя неодмінно стояв кухлик чи глечик, з яких можна було попити свіжої водиці. На Сокирянщині деякі господарі тримають узимку в криничній воді бочки з квашеними огірками. Їх опускають туди на ланцюгах. Огірки, що утримуються в такий спосіб, напрочуд смачні та хрумкі В селі Росошани донедавна жив чоловік, який прославився тим, що копав криниці на спомин про своїх полеглих фронтових побратимів. На Буковині існувала також добра традиція зводити криниці на готарях для громадського користування. Одна з таких гуманних пам’яток стоїть на околиці села Брідок Заставнівського району. Її прикрашає табличка з прізвищем того, хто доклав рук до появи цього дива. На ободку відра добротворець вигравіював такі слова: ”Попий водиці з цієї криниці і спом’яни того, хто її викопав”. В селі Дорошівці Заставнівського району біля криниць прийнято встановлювати камінні хрести з написами про дати катастрофічних повеней, які накочувалися на населений пункт в різні роки» [3].

«Оця кирниця в нас називаєси Ю'стина, від імені Юста, Юстина. Вона попри дорогу і ґазди її клали не лиш собі, а і як іде селом гість, подорожній – він нап’єси водички і добрим словом згадає. Видите, вона засклена, має корбу, під дашком – це уже з новіших, не аж така давня кирничка. Може люди потрохи вернут цю мудру традицію – ділитиси водов. Бо вода – то природний Божий дар», - розповіла нам краєзнавиця, дослідниця традицій, жителька села Драчинці Марія Крушельницька-Угринчук.

Ісус зі Самарянкою на картині Ф. Г. Вальдмюллера, 1818 рік

Після того, як господарі викопали криницю, дуже часто тут же встановлювали біля неї хреста – як подяку Богові за воду.

Згадку про криницю Якова знаходимо у Святому Письмі («Євангеліє від Іоанна»). Йдеться про криницю в місті Сіхар. І ось одного разу втомлений далекою дорогою Ісус Христос попросив самарянку води. Після того, як самарянка дала Ісусові води, він промовив: «Кожен, хто воду цю п'є, буде прагнути знову.А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне».

Особливу традицію подяки за воду описав Василь Бабух на Заставнівщині: «З особливою пошаною ставляться до своїх криниць мешканці Погорілівки Заставнівського району. Усі сільські колодязі належно доглянуті та мають гарне зовнішнє оформлення. Поряд з багатьма встановлені хрести. В селі зберігся цікавий прадавній звичай тримати в криницях ікони із зображенням Богоматері. Освячений у церкві образ Діви Марії кріплять до ланцюга і опускають у воду, де він зберігається постійно. Піднімають оберіг на Великдень і несуть до хати, промовляючи над ним молитви. Ікони із зображенням Богоматері з’явилися в криницях Погорілівки у XVIII столітті й були виявом особливого пошанівку до водних джерел. Одна з таких реліквій виставлена в музеї села.Побожне ставлення до криниць вкоренилося у Погорілівці невипадково. Адже тут віддавна існувала проблема з водою, особливо в горішній частині населеного пункту. Спричинена вона тим, що в цьому місці криницю викопати дуже тяжко, оскільки шлях до водоносних шарів перекриває копачам товстий камінний пласт, пробитися крізь який без вибухівки чи без застосування надтвердих бурів неможливо. Отож криниці є лише в низинній частині села, і воду для домашніх потреб людям доводиться носити здалеку або доставляти бочками. Тому до кожного колодязя тут особливе ставлення» [3].

Музей народної архітектури і побуту у Львові

Бессарабські села чернівецької області зберегли цікаві колодязі ще турецьких часів – чашма, кишма. Детальніше про це можна прочитати у нашому нарисі «Чашма – турецький слід на Буковині». Такі колодязі можна побачити, зокрема, у селах Подвірне, Грозинці.

Особливою обрядовою силою наділяється у народній культурі «нічна» вода (непочата). Зокрема, це вода, яку брали до схід сонця з семи криниць для обрядових потреб. На ній замішують калачі, нею зливали на породіллю і її дитину, а ось почату, світанкову воду зливали на молодят біля криниці після обряду «комора» (перша шлюбна ніч), що теж мало своє символічне значення.

Щодо оздоблення, то часто на криницю переносилися елементи церковної архітектури (куполи і навіть хрести, як над капличкою), або ж елементи зовнішньої оздоби житла (наприклад, прикрашення криниць дерев’яним сонцем під дашком, у стилі карпатського модерну).

Має криниця і ще одну цікаву роль (особливо у сільських господарствах, де немає холодильника): на цямринні господині залишають застигати холодець, а у відрі у спеку нерідко спускають масло в слоїках чи інших ємностях (аби не гіркло).

Здавалося би, що такого символічного у місці постачання води? Мабуть вся справа у тому, що в нашій народній філософії нема такого поняття «водне постачання», бо людина не сприймає дар природи як даність. Для людини криниця – це загороджене джерело живої води. За яку треба дякувати. Яку треба берегти і тримати у чистоті. «Кирниця – то очі вулиці. Яка керниця – така й вулиця», - почули ми одного разу на Хотинщині. І замислилися…

Іванна СТЕФ’ЮК,

кандидатка філологічних наук, письменниця, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»,

завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури БЦКМ

 Джерела:

1. Крижанівська О. І. Походження української мови та основні етапи її становлення// О.І.Крижанівська. Історія української мови: Історична фонетика. Історична граматика: навчальний посібник. — Київ: ВЦ «Академія», 2010. — С. 20.

2. Войтович, ВалерійМиколайович. Українська міфологія/ В. М.Войтович. – Київ: Либідь, 2002. – 662.

3. Бабух В. Буковинські криниці та їх таємниці [Електронний ресурс] / Василь Бабух // Час. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://chas.cv.ua/ukrnet/29203-bukovinsk-krinic-ta-yih-tayemnic.html.

4. Стеф'юк І. "Зелені" таємниці, або чому зі словом "мавка" варто бути обережними [Електронний ресурс] / Іванна Стеф'юк // Буковинський центр культури і мистецтва. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: http://bukcentre.cv.ua/index.php/tradytsiina-kultura/zvychai-ta-obriady/4648-zeleni-taiemnytsi-abo-chomu-zi-slovom-mavka-varto-buty-oberezhnymy.html.

5. Стеф'юк І. Чашма: турецький слід на Буковині [Електронний ресурс] / Іванна Стеф'юк // Буковинський центр культури і мистецтва. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: http://bukcentre.cv.ua/index.php/tradytsiina-kultura/inshe/4463-chashma-turetskyi-slid-na-bukovyni.html.