Буковинська ікона на склі. Семантика та стилістика

Ікони на склі - ­вид декоративно-ужиткового мистецтва, твори сакрального живопису, які відображають суть християнської етнокультури окремого краю.

Буковина була одним із найбільших центрів розвитку народного іконопису, поряд з Гуцульщиною та Покуттям. Скляні образú побутували в другій половині XIX – першій третині ХХ століття. Становлення іконографії тісно пов’язане із поширеними на той час зразками графічної продукції. Попередником хатніх ікон є дереворит, який часто слугував зразком для наслідування. Технологія написання образíв запозичена майстрами із Румунії, Молдови та Словаччини. У ХХ ст. розвиток ікон на склі занепадає, на зміну йому приходять ікони-олеографії.

 Ікона на склі своєю автентичністю та глибоко вкоріненою обрядовістю привабила таких дослідників, як В. Откович, В. Свєнціцька, М. Станкевич, О. Романів-Тріска. В їхніх мистецтвознавчих працях висвітлюються лише короткі описи буковинської ікони на склі. Глибше аналізує цей вид мистецтва О. Романів-Тріска у книзі-альбомі «Народна ікона на склі», виданій Інститутом колекціонерства українських мистецьких пам’яток при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка (НТШ) 2008 року у Львові.

Автор невідомий. «Апостоли Петро і Павло», кінець ХІХ - І третина ХХ ст., розпис на склі, скло, олія. Приватна колекція Івана Снігура

Сьогодні буковинські ікони на склі можна побачити у Чернівецькому обласному художньому музеї, Національному художньому музеї України та музеях Львова. Але на Буковині найбільша кількість таких артефактів знаходиться у відомого колекціонера, на жаль уже покійного, Івана Снігура – етнографа, мистецтвознавця, заслуженого майстра народної творчості України (близько 180 автентичних ікон та невідома кількість їх авторських копій). Значно менше ікон є в колекції Івана Балана – заслуженого художника України, члена Національної спілки художників України (10 ікон).

Для ознайомлення із хатньою іконою XIX століття цікавою та багатогранною виявилася виставка «Народна ікона Буковини», яку 2006 року організували Інститут колекціонерства мистецьких пам’яток при НТШ та Музей історії релігії у Львові. На ній було представлено вісімдесят робіт, виконаних на дереві та склі.

Образú на склі є християнськими, але вони далекі від традиційної канонічності. Тому не підтримувалися церквою, призначалися не для храмів, а для інтер’єрів селянських хат. Своїм наївним мистецтвом вони були доступними лише простим людям. До нашого часу не збереглося жодного автентичного інтер’єру сільської хати, тому не можливо точно вказати місце розташування домашнього іконостасу, ні те, як ікони поєднувалися з іншими оберегами й елементами оздоблення хати.

Образи на склі були сакральною домінантою побуту. Їх купували з нагоди будівництва нової хати, ними благословляли молодих до шлюбу, синів у далеку дорогу, але найголовніше те, що перед образами молилися кожного дня.

Буковинських ікон на склі збереглося дуже мало. Їх писали поодинокі народні майстри, або цілими сім’ями. Образи переважно анонімні і недатовані, лише з припущенням можна говорити про автора, його соціальний стан, спосіб праці та особливості іконописного процесу. Такі митці надавали своїм образам спрощеного вигляду, наповнювали сюжети побутовими реаліями та надавали творам земного характеру. Крізь призму ікон вони виражали своє ставлення до соціально-економічних, політичних та релігійних подій.

Народні майстри такі витвори наївного мистецтва здебільшого продавали на ярмарках, рідше виконували на замовлення. Зазвичай їх купували люди із сіл та містечок. Такі образи мали яскраву палітру кольорів, які добре проглядалися у темних кімнатах сільських хат.

Автор невідомий. «Богородиця «Годувальниця»», кінець ХІХ - І третина ХХ ст., розпис на склі, скло, олія. Приватна колекція Івана Снігура

Передумовою розвитку іконописання на склі стало масове виробництво дешевого і доступного матеріалу, такого як скло. Спочатку майстри виготовляли цей матеріал власноруч, кустарним способом, що пояснюється неякісним виробництвом, часто із дефектами. В 1816 році у Красноїльську (Сторожинецький р-н, Чернівецька обл.) почала працювати фабрика, на якій, крім різноманітних гутних виробів продукували листове скло. Наприкінці XIX – на початку XX століття народні майстри вже використовували основу фабричного виробництва, про що свідчить певна кількість буковинських творів, виконаних на дещо товстішому та рівнішому склі.

Процес написання ікони на склі суттєво відрізняється від створення образу на дереві чи полотні. Спосіб виконання був дуже простий, зображення виконувалося в зворотній проекції. Спочатку майстер вибирав скло, обов’язково прямокутної форми, очищав його і знежирював. Далі наводився контур (прориси). Початківці у цій справі підкладали під скло наперед підготовлений рисунок (шаблон-прорис), взірцем якого слугували графічні відбитки. Лінії проводили чорнилом, або як його ще називають «кіндрусом» – суміш сажі зі смолою. Матеріалом для виконання початкового етапу роботи слугувало перо. Імітацію тінювання робили пензликом, виготовленим власноруч із пучка волосків домашніх тварин. Ним виконували прямі та хвилясті лінії, штрихи, крапки, найчастіше вони були синіми, темно зеленими та червоними, рідше білими. Цими засобами збагачувалася вся композиція ікони: одяг, квіти, предмети церковного начиння, елементи інтер’єру та екстер’єру.

Наступним етапом роботи є нанесення фарби на скло. Ікони писали олійними фарбами. Щоб фарби швидше висихали, до них додавали терпентин. Як усі прориси висихали фарбою покривали загальні площини композиції і залишали на довгий час підсихати.

Третім етапом є завершення та оформлення роботи. Майстри виконували золочення німбів, одягу чи інших головних деталей ікони, використовуючи металеву фольгу, для захисту і фіксації заклеювали її смужками паперу. Далі ікону одягали в дерев’яну раму та тильну сторону забивали тонесенькими дощечками – «лубами». Рами фарбували в один колір, або орнаментували. Щоб підкреслити яскраву палітру кольорів, майстри обмотували рами кольоровими овечими вовняними нитками.

Основним образотворчим засобом вираження ікони є лінія – виразна, чітка та гнучка. Лінія окреслює площину форми, надає пластичності, динамічності або статичності, ритмічності структури, декоративності та натяку на об’ємне моделювання.

Ікони на склі здебільшого не мають багату палітру кольорів, але вона насичена та яскрава. Популярними були два відтінки червоного та зеленого, блакитний, синій, жовтий та білий кольори. Вдало поєднували контрастні локальні барви. Лики святих покривали білою фарбою без тінювання. Для одягу використовували здебільшого яскраво-червоний, блакитний, жовтий, світло-зелений.

Локальність кольору народної ікони збагачується монументально-узагальненими декоративними елементами, мотивами рослинного походження, які прикрашають фон, одяг та німби святих. Це були одна квітка з листочками або гілки квітів, цілі гірлянди або й віночки. Всі вони узагальнені, лише можна здогадатися, що це троянди, тюльпани, лілії, дзвіночки та інші. Напевно майстри їх запозичували із народного розпису посуду, скринь, печей, стін. Рідше трапляються не заквітчані ікони.

Автор невідомий. Свята Параскева, Коронування Марії, Свята Катерина, кінець ХІХ - І третина ХХ ст., розпис на склі, скло, олія. Приватна колекція Івана Снігура

Для буковинської ікони на склі фон відіграє важливу роль. Найчастіше використовували яскраво-жовтий, блакитний, світло- та трав’янисто-зелені пігменти, менше – червоні та білі. Доповненням декоративного оздоблення слугували такі елементи народної орнаментики як «зірочки», «павучки», «хрещики», які заповнювали тло ікони.

Образ на склі має певну символіку, що надає творам наївного мистецтва більшої сакральності. Скло – перший і головний символ, адже ікона є призмою двох світів, людського та Божественного, матеріального та духовного. Однак в іконі закладена не лише велика об’єднуюча сила, у ній присутній духовний світ, містична ідея просвітлення, що проникливо діє на людське молитовне звернення. Тут духовні засади виразилися художньою закономірністю народних майстрів – символікою барв, кольоровою гармонією, одухотвореною красою цілісності образу.

Другий символ ікони – божественне світло. Лики святих є концентрацією випромінювання внутрішнього духовного світла. Виразом цього є німб у вигляді кола, що оточує голову святого. Найвищим проявом світла в іконі є використання позлітки, що символізує невичерпну світлову енергію, адже лише в цьому металі немає тіней. Золотили не тільки німби, але й одяг та предмети церковного начиння. Яскраво-жовтий колір має таке ж саме значення, що і золотий.

Спрощеність та узагальненість ікони на склі є теж символічним, адже це дає простір для простої людини, яка молиться і може у своїй свідомості по своєму модифікувати бачений образ і сприймати його таким, який відповідає його внутрішньому світові.

Найдавнішим символом на іконі є хрест. Він означає вічність, сонце, безсмертя і страждання. Ще одним найстарішим християнським символом є образ Святого Духа. Його зображали у вигляді голуба, має багато значень – чистота, смиренність, вічність, істина, Боже милосердя, небесний рай. Цей символ можна зустріти на іконах Благовіщення, коронування Богородиці та Святої Трійці.

Іконографія святих мала свою символіку, за якою їх розрізняють:

- пальма – символ мучеництва, перемоги Христа над смертю, непорочність;

- меч – символ Божого гніву;

- вага – символ Божої правди;

- вівця – невинність, чистота, непорочність, Ісус Христос;

- ключ – апостол Петро;

- чаша – символ віри та прийняття Христових дарів, його тіла та крові;

- дракон – зло диявола;

- квіти – швидкоплинність людського життя;

- рука, що благословляє з небес – символ всесильності Бога.

Кольори на іконах мають теж свою символіку, їх писали майстри «чистими», без змішувань на палітрі, в давні часи говорили: «чим чистіше, тим благородніше».

Лики та тіло святих прописували білим кольором, що символізувало чистоту та духовність.

Червоний колір – символ царственності, величі, мучеництва, крові Христа, життєдайної сили та перемоги. Тому одяг святих зображували червоним, на знак того, що кров пролита Ісусом Христом за християнську віру. Якщо згаданий колір використовували як фон, це означало воскресіння та вічне життя. Зображували Богоматір у червоному вбранні, цим самим возвеличували її Богоматеринство.

Синій та блакитний кольори є символом небес, душевної чистоти. Насичений синій – «Небесна твердь», високе небо, асоціація до духовного, символ мудрості та одкровення. Це колір апостольського одягу.

Зелений – колір живої природи, весни, фізичного земного буття, означає перемогу життя над смертю та вічне життя.

Конкретну символіку мають барви, але найважливішу – іконографія. Невипадково символом самопожертви часто є зображення Розп’яття, «Розп’яття з пристоячими», а також святих-мучеників, які прийняли страждання і смерть: св.Варвара, св.Катерина, св.Параскева. Найбільше ікон, позначених символом святого заступництва. Це передовсім Богородиця Одигітрія, Покрова, Богородиця Неустанної Помочі. Сюди ж зараховуємо св.Миколая, що наділений не лише добрими, а й суворими рисами. Ідею духовного возвеличення і радості розкривають сцени Різдва Христового, Коронування Богородиці та Возвеличення Чесного Хреста. Символом справедливості позначені твори «Багач і бідний Лазар», «Страшний суд».

Автор невідомий. «Різдво Христове»,  І третина ХХ ст.,  розпис на склі, скло, олія. Приватна колекція Івана Снігура

Мужність, що також належить до християнських моральних чеснот, розкривають теми ікон св.Юрій, Архангел Михаїл та Пророк Ілля (володар стихій на колісниці). Усі символи творять цілісний релігійно-етичний комплекс, важливий для українського народу. Кліфорд Гірц логічно узагальнив, що «Саме гроно символів, уплетених у певного ґатунку ціле, створює релігійну систему. Для посвячених така релігійна система служить посередником у здобутті істинного знання, розуміння суттєвих умов, у рамках яких належить доконечно прожити життя».

Ікони на склі мали одно-, дво- та багатофігурні композиції. Одиночними зображували лише таких святих як Миколай, Іван Непомук, Варвара, Катерина, Параскева. Трапляються двофігурні композиції: Богородиця з Дитям, Апостоли Петро і Павло, Воздвиження Чесного Хреста, Святий Юрій, Благовіщення. Спостерігається й поєднання двох святих на одній іконі, наприклад: Свята Параскева і Святий Миколай, Архангел Михаїл і Свята Катерина, Богородиця Годувальниця і Святий Миколай, Свята Варвара і Святий Василій та інші.

До багатофігурних ікон належить сцена Різдва Христового, Коронування Марії, Притча про багача і бідного Лазаря, Пророк Ілля, Розп’яття з пристоячими, Свята Трійця.

На Буковині святих зображували найчастіше по пояс, до колін, рідше в повний ріст. У верхніх кутах ікони малювали ангелів. Дуже часто на іконах доцільно поєднували кілька образів одночасно. Один сюжет міг бути більшим, а інший меншим та навпаки. Таке поєднання святих було пов’язане з тим, що кожна людина хотіла мати ікони багатьох святих, а не мала змоги їх купити.

Народні майстри зображували святих найчастіше коронованих, що надавало святим символу влади. Окрему характеристику мають лики: строгі овали обличчя, стиснуті губи, прямі носи, нахмурені дуги брів.

Дослідниця О. Романів-Тріска розділяє буковинські ікони на склі за стилістичними ознаками на три групи, що має відмінний живописний принцип виконання від ікон Західної України. Очевидно на це вплинули історичні умови розвитку краю, який довгий час перебував під молдавським, австро-угорським та румунським впливами.

Автор невідомий. «Святий Миколай», кінець ХІХ - початок ХХ ст., розпис на склі, скло, олія. Приватна колекція Івана Снігура

Першу групу становлять ікони, які виникли на буковинсько-покутському порубіжжі. З’являється ознака, властива для всіх буковинських творів, – контрастне подання ликів – святі зображені з темним волоссям, тінювання на обличчях виразніше та монохромне. Для образу Богородиці Покрови характерним є високе, масивне покриття голови, увінчане великою короною.

Дві інші групи поглиблюють відмінне від попереднього блоку враження. Воно формується видовженими статичними постатями, у яких переважає підкреслено графічне трактування. Одяг «розписаний» прямими та хвилястими лініями, що чергуються. Буковинським образам властивий особливо яскравий колорит. Майстри надають перевагу відкритим, різким, інколи дисонуючим барвам.

Найчисленнішу групу утворюють образи, які виконав майстер Сапко з Роші (нині – м. Чернівці), характерною ознакою яких є однакове схематичне зображення лиця з широким носом. Риси обличчя майстер окреслює контрастною чорною лінією, доповнюючи її широкою сірою смугою брів. Автор охоче вживає оптимістичні яскраві барви – світло-зелену, блакитну, червону, жовту, до яких інколи трохи додає рожевого кольору. Темним акцентом слугує фіолетове забарвлення. Маляр застосовує виразну орнаментику – часто трапляється кулеподібна квітка з двома листочками, які стилізовані метеликом. Цей елемент триколірний та відділений барвою від тла, всіяного зірочками та кількома хрестиками. У пізніших творах квіткові мотиви набувають ускладненої форми. Інколи ці казкові рослини дещо більші, ніж зображення святих.

До третьої групи належать ікони, що вирізняються значною кількістю дрібних елементів. Стилістично трактування фігур близьке до попередніх творів, але постаті зменшені щодо фону, плями лиця і рук губляться поміж елементами декору. Одяг прорисований не дуже ритмічно, без впевненості й легкості виконання.

Маляр вживає п’ять кольорів виключно мажорної гами – жовтий, насичений червоний, трав’янистий зелений, блакитний. Особливу увагу він приділяє орнаментальному декору. Фон всіяний дрібними зірочками, намальовані квіти, наче живі й нагадують «гвоздики». На переважній кількості образів фігурує тема Воздвиження Чесного Хреста. У кожному варіанті цього сюжету знаходимо відмінне декоративно-орнаментальне та тектонічне вирішення хреста:

- простий з прямокутними закінченнями, заповнений квітковим фризом;

- трираменний з квіткою в центрі, заповнений квітковим фризом та розгалуженням променів навколо центру;

- трираменний з квіткою в центрі, заповнений квітковим фризом та квітами в колі, розміщеному навколо центру.

Найбільше буковинці надавали перевагу іконам Богородичного циклу: Богородиця Одигітрія, Годувальниця, Покрова, Неустанної Помочі. Богородицю Одигітрію або Провидицю зображували до колін із дитям на руках. Правою рукою Ісус Христос благословляє, лівою тримає Євангеліє. Можна лише здогадатися, що він одягнений у хітон і гіматій. Лики святих зображені у тричетвертному повороті. Права рука Діви Марії піднята на рівні її грудей, голова та плечі покриті мафорієм з широкою облямівкою.

Цікавою є ікона Богородиця Годувальниця, яка тримає сповитого Ісуса Христа, прикладеного до її грудей. Ця ікона передає земне трактування сюжету материнства.

Найбільш шанованою на Буковині є Богородиця Покрова. Центральну частину ікони займає Марія з розведеними в сторони руками. Під її мафорієм часто зображували одного, двох або чотирьох святих. Це були Святий Миколай, апостоли Петро і Павло, Свята Великомучениця Варвара та Параскева.

Народні майстри полюбляли малювати ікону Богородиці Неустанної Помочі. Вона відрізняється від Богородиці Одигітрії тим, що Христос повернений обличчям в бік, як символ відсторонення від реального світу.

Зустрічаються ікони Благовіщення Пресвятої Діви Марії. Центр композиції розділяє сяйво Боже у вигляді голуба, який височить над святими. Марія стоїть перед ангелом із перехрещеними руками на грудях. Архангел Гавриїл виступає в образі посланця з небес, який приніс звістку про народження Сина Божого.

Особливу перевагу буковинці надають іконам Коронування Діви Марії. Бог Отець та Ісус Христос тримають над головою юної Марії корону. Над нею променіє Святий Дух в образі голуба з відкритими крилами. Це свідчить про те, що Цариця Небесна увінчується Святою Трійцею. Бог отець тримає сферу, а Христос – хрест. Фігури зображені в повний ріст.

Двофігурною композицією ікони є Воздвиження Чесного Хреста. Біля Христа зображували Святу Олену та Костянтина. Сюжет пов’язаний із історією знайдення Святою Оленою Хреста Господнього у Єрусалимі.

Автор невідомий. «Святий Юрій Змієборець», кінець ХІХ - І третина ХХ ст., розпис на склі, скло, олія. Приватна колекція Івана Снігура

Великим героїзмом сповнена ікона Святого Юрія Змієборця. У народній уяві Юрій виступав поборником добра, справедливості, до нього зверталися як до заступника. Образ вершника займає майже всю площину ікони. Він молодий та мужній юнак, який одягнений у військові обладунки. Святий сидить верхи на здибленому коні, тримаючи у руках спис, що пронизує дракона, який корчиться у конвульсіях під копитами коня. На другому плані композиції бачимо тендітну постать царівни. Вона зображена з традиційно складеними на грудях руками. Юрій був сином хлібороба, тому в народній творчості до нього зверталися як до покровителя землеробської праці.

В іконописанні на склі буковинці часто полюбляли створювати образи Святих Апостолів Петра і Павла. Їх зображували в повний ріст обабіч трибанного храму. Це були учні Христа, які проповідували по всьому світові християнську віру. Петро виступає на іконі як носій ключів від Царства Небесного, а Павло, як наставник, житель (вартовий) раю, покровитель земного і небесного вогню (сонця). Павло тримає меч – символ перемоги над смертю, а Петро тримає ключі – знак головування в церкві.

Серед жіночих святих популярними були образи Варвари, Параскеви та Катерини. Варвару зображували до колін з чашею і мечем – атрибутами мучеництва, інколи вона тримала чашу і пальмову гілку. Ця молода дівчина була заступницею і покровителькою усіх жінок. Її вираз серйозний, гордий, одягнена в пишний одяг, у волоссі переплітаються стрічки, на голові корона. Часто край німбу прикрашали квітами.

Свята Параскева П’ятниця вважалася захисницею домашнього вогнища, покровителькою торгівлі, родючості, хатньої жіночої праці. У народній уяві вона виступає в ролі доброї, мудрої господині, яка приносить у хату достаток і щасливу долю. Її змальовували з хрестом і пальмовою гілкою.

Ще однією великомученицею є образ Катерини. Вона тримає в руках святу книгу та пальмову гілку. Свята була покровителькою незаміжніх дівчат.

Популярні традиційні чоловічі образи – Святий Миколай, Василій Великий та Іван Непомук. Зокрема Святий Миколай зображений у старшому віці, з сивою бородою і високим чолом. Його лик виражає життєву мудрість, відтворювали фронтально із хрещатим омофором у митрі. В одній руці тримає закриту Євангелію, а іншою благословляє. Найчастіше це було поколінне зображення, рідше в повний ріст. Він вважався покровителем скотарства і землеробства, заступником від бід і капостей.

Ікони Івана Непомука та Василія Великого зустрічаються рідше. Архіпастиря церкви Василія Великого зображували з хрестом, а Івана Непомука – з жезлом та пальмовою гілкою, його вважали патроном чеської землі, священиків, проповідників, млинарів.

Однією з головних тем багатофігурних композицій є ікона Різдво Христове. В центрі – сповите у яслах Дитя, поруч Марія з молитовно складеними руками, Ангел та пастушок з ягнятком. Трапляються також ікони із зображенням волхвів. Сюжет змальовується у стайні, над нею зображені Ангели та яскраво горить зірка, яка вказує дорогу волхвам до Ісуса Христа. Композиції таких ікон спрощені та часто розміри святих не пропорційні. Тут одночасно представлено інтер’єр та екстер’єр, що не ускладнюється архітектурними елементами.

У народному іконописі проглядаються ікони Розп’яття з пристоячими. В центрі ікони оголена постать Ісуса Христа з опояскою на поясі. Син Божий розіп’ятий на Хресті. По обидва боки симетричної композиції зображували Матір Божу з Іоанном Богословом, або Святого Миколая з Богородицею Одигітрією та Святу Параскеву зі Святим Миколаєм.

Складною за змістом та багатоплановою за сюжетом є ікона Страшного Суду. У центрі сюжету міститься фронтальна постать Архангела Михаїла з терезами та мечем у руках. Одягнений у військові обладунки, на кольчугу накинутий червоний плащ, що підв’язаний на поясі. В образі Михаїла втілено риси воїна – захисника добра і справедливості. Над Ангелом розміщується Ангельський хор із сурмами. У верхній частині ікони розміщено сюжет раю, Свята Новозавітна Трійця, що оточує Ангела з Нерукотворним Образом в руках. Нижню композицію ікони займає сюжет пекла, який намальований узагальнено та схематично.

Повчальною іконою є притча про багача та бідного Лазаря, яка поділена на три рівні. У верхньому ряду зображені музиканти, в середньому – багач із гостями, які бенкетують за столом, а в нижньому – бідного Лазаря, вкритого струпами, які облизують собаки. Ця притча має соціальний підтекст.

Дещо незвичне враження складає ікона пророка Іллі на колісниці. Святий Ілля - один із біблійних пророків та святих, який був взятий живим на небо. Його колісницею управляє Ангел. Святий є покровителем домашніх тварин та погодних явищ.

Автор невідомий. «Пророк Ілля», фрагмент ікони,  кінець ХІХ - І третина ХХ ст., розпис на склі, скло, олія. Приватна колекція Івана Снігура

У народному малярстві з’являються образи маленького Ісуса Христа та Івана Хрестителя, де Христос тримає «Державу», а Іван – ягня.

Художня мова буковинських ікон на склі самобутня, наївна, вони мають яскраво виражений стиль із лаконічною композицією, спрощеною та узагальненою побудовою рисунку, творчою подачею іконографії святих, графічним тіньовим моделюванням, вражаючи сміливими стилізованими та здеформованими пропорціями фігур святих, ликів, довільним трактуванням декоративних мотивів та елементів, розкішним орнаментальним декоруванням, яскравою палітрою локальних кольорів.

Історія розвитку буковинської ікони на склі, що має давню традицію існування й сягає початку ХІХ століття, здебільшого набула популярності в середовищі народних майстрів. З погляду сучасності проблема вивчення іконописання, як сакрально-естетичного феномена залишається актуальною й невичерпним джерелом знань про національну культуру, її особливості та характер. Явище буковинської ікони на склі має унікальну систему символів, іконографію сюжетів, семантичні особливості й становить важливу складову розвитку сучасного сакрального мистецтва.

Альона БЕЖЕНАР,

мистецтвознавець, методист

науково-методичного кабінету дослідження

та збереження традиційної культури УМЦКБ