"Кирилейса" слово-загадка і слово-асоціація

У йорданських піснях села Ревне Мамаївської громади поширеним є рефренний вигук «кирилейсон!» / «кирилейса», етимологію якого виконавці додатково не пояснюють. Цей же вигук присутній був донедавна і в традиціях мікрорайону Рогізна, що засвідчує дослідник Микола Семенюк: "У нас на Рогізні була традиція: на Водохреща ґазда виходив зі свічкою та зустрічав священика, а хористи, що з ним ходили, вигукували: "Кирилейса"". 

Що "кирилейсон" і "кирилейса" - фонетичні варіанти одної фрази - неважко здогадатися, але якої? Що вигукують буковинці на Водохреща?

У перекладі з грецької "кирієелейсон" (Κύριε λέησον) - "Господи, помилуй, змасти рани єлеєм". Це християнське молитовне зверення до Бога, щоозначає "Спаси, Господи" .

Етнограф Г. Кожолянко так описує алгоритм обрядових дій на Водохреща: «Після освячення води, гасили «трійцю», занурюючи свічки у воду, де відбувалося освячення. Господар, повертаючись із церкви, обходив обійстя, випалював над дверима хрести. Потім «трійця» ставилась серед столу й горіла до закінчення вечері. Викриком «Кирилейса!», (за грецькою мовою «Кіріє Елейcон», що означало «Господи, помилуй!»), стріляниною з рушниць і пістолів завершувався обряд освячення води. Вважалося, що чим швидше ти набереш освячену воду, тим більше вона має цілющих та лікувальних властивостей. Її використовували для лікування різних хвороб» (праця «Духовна культура українців Буковини»).

 Про живе побутування фрази «кирилейса» на Вижниччині дізнаємося від наших дописувачів. «У селищі Берегомет Вижницького району Чернівецької області дотепер на Водохреща кричать "Кирилейса" - у кінці свята, коли процесії ідуть від річки до церкви. За повір’ям, таким чином відлякували диких звірів від худоби (маржини)», - пише нам буковинець Василь Корнецький. Тобто цю фразу тут трактують як оберіг.

 «У селі Подвірне на Новоселиччині була подібна традиція. Чоловіки за селом стріляли з рушниць вгору і вигукували "Тірілейса" (у нас часто «т» вимовляють як «к»)», - розповідає нам майстриня і дослідниця Олена Ясінська.

 Цікаву версію, що ж означаєця фраза серед румунів Закарпаття, зафіксувала дослідниця Марія Чубіка і оприлюднила у книжці «Скарби минулого» (Бухарест, 2014): «Одорші – це зимове свято цікаве ще одним прекрасним звичаєм. Після посвячення води всі діточки збирались гуртом і йшли у кіралейса, тобто, починаючи від господи священика, не обминаючи ні однієї хати, йшли і кричали: «Дай Боже вам щастя, на здоровля, на новий гуд, на старий гуд, кіралейса!». Ґаздині обдаровували їх горіхами, яблуками, грішми (монетами), кидаючи це все у сніг. Вони збирали, хто скільки міг, або хто який за хитрий був [..] я питала, що означає «кіралейса», але більшість людей не знали, а одні говорили, що так називали чоловіка, який завів цей звичай».

І не посперечаєшся, цей вигук – на честь Того, хто завів цей звичай, чи точніше став його першопричиною…

 Як же стається так, що народне мовлення видозмінює «кирієелейсон» до «кірилейсон», «кірилейса», «тірілейса»? Здавалося би, для чого видозмінювати уже створену фразу чи слово? Як пояснюють вчені-діалектологи, витоки цьому – в тяжінні носія зрозуміти новий  чи екзотичний мовний елемент, адаптувати його у мовне середовище. І таких прикладів є чимало. Так, у мовознавиці і дослідниці буковинських говірок Наталії Руснак читаємо: «Мовомислення діалектоносіїв тяжіє до прозорості, тобто в основу нового слова зазвичай кладеться зрозуміла ознака. Незрозуміле слово сприяє вияву мовленнєвої творчості […]. Слово «кирилейса» твориться лексико-синтаксичним способом для економії мовних засобів».

 Для гостя, який потрапить на зимові свята на Буковину, вигук «кирилейса» стане, можливо, загадкою – стимулом пізнати цей край глибше і краще. А для тих, хто чув це слово лише в дитинстві, а зараз (наприклад, в іншій області України, а чи за кордоном) не натрапляє на нього, «кирилейса» може стати моментальним осяянням і «машиною часу». Так буває, коли раптом почуєш слово, яке майже забув.

Слово-загадка, слово-асоціація..

Іванна СТЕФ’ЮК – кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва,

кандидатка філологічних наук, письменниця 

ДЖЕРЕЛА:

1. Кожолянко Г. Духовна культура українців Буковини. – Чернівці, 2007.

2. Руснак Н.О. Лінгвокогнітивні та прагматичні виміри діалектних текстів буковинських говірок: монографія. – Чернівці, 2009.

3. Чубіка Марія. Скарби минулого. – Бухарест, 2014.