Новини

«ГОЛОС ТИХОЇ БЕЗОДНІ»

«Голос тихої безодні» — це художнє осмислення генетичної травми, яку українці несуть крізь покоління. Вистава за цією п'єсою акцентує увагу на тому, що пам’ять може спалювати, але саме через прийняття своєї правди й болю приходить справжнє визволення та віднайдення внутрішньої свободи.

30 травня у Мистецькому просторі "Шепетівка" відбувся показ вистави "Голос тихої безодні" за п'єсою Н. Нежданої, яку презентував театр "Зграя" у рамках обласного огляду-конкурсу аматорських театральних колективів "Буковинська театральна весна".

Моновистава за п'єсою відомої української драматургині — глибока психологічна драма, що трансформує трагедію Голодомору 1932–1933 років у художнє дослідження історичної пам'яті. У центрі сюжету — боротьба героїні з внутрішнім страхом та травмою, що розкривається через лаконічний сценічний символізм.

Режисерка Світлана Попович та акторка Марія Аронович створили на сцені пронизливий простір роздумів, де кожен глядач залишається віч-на-віч із власними страхами, втратами та прагненням "полетіти". Сценографія та світлове оформлення вистави працювали як єдиний організм. Світлові акценти то вихоплювали героїню з темряви, підкреслюючи її самотність перед безоднею, то створювали ілюзію безпечного прихистку.

Музичне та звукове тло делікатно обрамлювало дію, посилюючи відчуття польоту і тривоги. Вистава театру «Зграя» — не просто розповідь про жінку, яка шукає сенси. Це дзеркало для кожного у часи, коли зовнішні обставини намагаються прикувати нас до землі найміцнішими путами.

Постановка Світлани Попович доводить, що навіть на самому дні тихої безодні можна відшукати крила. Це глибока і неординарна сценічна робота, яка залишає довгий, щемкий післясмак і бажання поглянути в небо.