БУКОВИНСЬКА ВИШИВАНКА: ОСОБЛИВОСТІ ВІЗЕРУНКІВ, КРОЮ ТА ОЗДОБЛЕННЯ

Ще й сьогодні не перестаємо дивуватися розмаїттю орнаментів та їхніх кольорових рішень на українській вишитій сорочці. Хоча за два останні десятиліття, відколи в Чернівцях запроваджено День вишиванки, ми, без перебільшення, вразили не тільки себе, а й увесь світ багатством цієї народної художньої традиції. Але з давніх-давен вишиванка донесла нам не тільки естетичну функцію, а й оберегову, обрядову та навіть суспільну, коли звичайна одягова річ об'єднує, утверджує і надихає українців у боротьбі за свою незалежність, збереження національної ідентичності.

У різноманітті цієї традиції спадок і сучасне побутування вишитої сорочки в Чернівецькій області вражає самобутністю, прагненням та, врешті, й умінням неповторно проявити свою талановитість, аби не бути схожими навіть на сусідні села чи містечка. Так було в нашому краї завжди. Це особливо приваблювало дослідників — етнографів, мистецтвознавців, краєзнавців і насамперед майстрів народного мистецтва. Тож, узагальнюючи локальні етнографічні особливості вишиванок, поширених на території Чернівецької області, умовно поділяємо їх за спільністю ознак художніх традицій, які склалися історично й культурно, звісно ж, не без впливів та взаємовпливів одного етнографічного регіону на інший.

Важливо зазначити й те, що вишиті буковинські сорочки до Другої світової війни і опісля неї по суті всюди змінили не тільки свою орнаментику й колористику, а й крій. Так, скажімо, в гірських селах Буковинської Гуцульщини до середини минулого століття на сорочках бачимо насичені і за побудовою, і за багатоколірністю складні геометричні орнаментальні композиції, деколи поєднані з оригінальною стилізацією рослинних форм. А пізніше колористика стає значно яскравішою, геометричні візерунки поступаються рослинним, які трактуються не узагальнено, а швидше наближено до природного вигляду квітів та листя.

Та й крій традиційної додільної сорочки змінюється. Була морщенка з дудами (манжетами) — стає з вирізаною квадратною чи прямокутною горловиною і широкими прямими рукавами (такі сорочки подекуди називають викроєнками). Усе менше в другій половині XX століття буковинські гуцули вишивають скісні чи ромбічні композиції на увесь рукав, які завершуються пишними вуставками-плечиками.

Буковинське Підгір'я. Найглибше переплелися вишивальні традиції українців і румунів, захоплює варіативністю у вишивці різних кольорів та їхніх відтінків — Буковинське Підгір’я. Так і називаємо їх: сорочки сині, зелені, червоно-вишневі, цеглові, жовті, коричневі, бо саме ці кольори та їхні відтінки переважають у різних узорах прикордоння з Румунією. Вони часто збагачені ще й дрібними поздовжніми та поперечними різнокольоровими віночками, якими нерідко прикрашають комірці, пазуху та поділ (низ) виробу. Але з середини минулого століття на Підгір'ї квіткові віночки й букети, інколи з птахами, стають ширшими, нерідко суцільно заповнюють рукави сорочок, груди і навіть третину чи майже половину спинки. Цьому сприяло широке застосування в етнографічному регіоні підгірних сіл круглого бісеру і леліток, чим тут вишивають і досі. Щодо крою, то сорочки, стягнені на міцну нитку навколо шиї та зап'ясть, у сучасному варіанті на Підгір'ї майже не трапляються. Повсюди в полікультурному краї на певному етапі розвитку буковинської сорочки відбулася уніфікація крою: це різної конфігурації виріз навколо горловини та широкий прямий рукав.

Буковинське Попруття. Найскладнішим для розуміння локальних особливостей етнокультури нашого краю завжди було Буковинське Попруття (дехто називає його Буковинським Покуттям), яке, до речі, поділяють ще на Нижнє, Середнє і Верхнє. Це умовно рівнинна зона області. Враховуючи, що села колишньої Кіцманщини та ті, які оточують Чернівці й розташовані понад Прутом у колишньому Новоселицькому районі, мають різний етнічний склад населення, то й вишивальна традиція тут різниться.

Однак є і спільні риси: від складних орнаментальних композицій із вдалим, збалансованим поєднанням рослинних та геометричних мотивів, від використання ниток різних кольорів і застосування різних вишивальних технік, де сто і більше років тому чільне місце відводилося вкрапленню бісеру, леліток та сухозлітки (металізованої нитки), від сорочок-морщенок на манжетах з пишними широкими рукавами сьогодні маємо багату бісерну буковинську сорочку вже описаного вище крою з надзвичайно яскравим квітковим малюнком. Так буде точніше, аніж назвати це орнаментом, хоч він там, звісно, є. Може відрізнятися тільки кольорове рішення та набір улюблених квітів з різним підходом до стилізації, особливо в селах Топорівці, Рідківці, Магала, Бояни та інших, які розташовані вниз за течією Прута.

Буковинська Наддністрянщина. Навіть відомі фахівці сорочки коротко описаного попрутського етнорегіону не завжди розрізняють від сорочок Буковинської Наддністрянщини. Але ще півтора століття тому останні були впізнаваними своєю чорнобривою кольоровою гамою та насиченістю орнаментальних мотивів, які складали монументальні «дерева життя» чи плечики в декілька рядів. Звісно, такі сорочки своїм декором перегукуються з сусідніми борщівськими чи заліщицькими, але вони зберігають свою, все ж заставнівську, самобутність.

Саме тутешні давні сорочки дали основу для створення значно новішої моди вишивання наддністрянських сорочок — спочатку нитками, а потім і бісером. Багаті квіткові композиції, вигаптувані різними техніками, здебільшого лічильною гладдю, вражають гармонією, коли на одній сорочці поєднано сім — дев'ять орнаментів, які водночас утворюють єдине художнє ціле. Потім такі узори в селах, що понад Дністром, і трохи дальших, стали основою для бісерних сорочок другої половини минулого століття.

Північна частина Бессарабії (Хотинщина). Завершимо знайомство з вишитими сорочками Чернівеччини коротким етнографічним екскурсом на цю територію. Тут, поряд із традиційними кроями буковинських сорочок, є й свій фасон — з кокетками та дрібним фалдуванням. Саме це й стало базою для оригінального розташування на сорочках цього етнорегіону рослинного орнаменту, який вишивали і нитками, і бісером. А стриманість в оздобленні вишиванок тут підкреслює поетичність і шляхетність майстринь, які їх створювали.

На жаль, як і повсюди в нашому краї, хотинські й бессарабські давні сорочки сьогодні є тільки в музейних колекціях. А тому так важливо, аби сучасні талановиті майстрині усе більше зверталися до прадавніх глибинних джерел народної художньої творчості.