Ті, що носять зорі в руках: деякі штрихи до образу одного з різдвяних символів

Очікування першої зірки, яка є провісником народження Спасителя – один із важливих духовних значень Святвечора. Саме тому до першої різдвяної зорі вірні звичаям християни намагаються не їсти (навіть пісної їжі), не сваритися і не спати. Щоби дочекатися головного дива.

«У різдвяну пору каже наша традиція, що небо відкрите. Тобто саме тому на новоріччя і Різдво ми озвучуємо віншівки,  говоримо тільки про світле і мріємо про сокровенне. Бо небо відкрите, воно все «чує». Навіть на різдвяному атрибуті «павук» найближчим до нас є рівень небесних світил. Під стелиною невеликий ромб – то рівень предків, які тримають нас на цьому світі, «тіло» павука і найбільша його частина – це явний світ, це наша реальність, яку відчуваємо і споглядаємо тут і зараз, а отой нижній – це зорі, небесні світила. Чому, здавалося би, адже навпаки зорі мають бути вгорі? А павук, як на мою думку, буквально транслює і візуалізує метафору про те, що небо відкрите і до зірок можна дістати руками», - пояснює етнолог, заслужений діяч мистецтв України Микола Шкрібляк.

При слові «зірка» в контексті різдвяної тематики виринає ще одна виразна асоціація – колядницька зірка. Вона притаманна вертепним і колядницьким гуртам на Буковині, Бойківщині, Опіллі, Поліссі, а минулого року до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини внесли один із самобутніх її різновидів – «Звіздарство з Надсяння», або ж традиція виготовлення об’ємної сферичної різдвяної звізди селаМацьковичі(село знаходиться поблизу Перемишля і деякі з його українських традицій були «евакуйовані» разом з носіями у сумнозвісній операції «Вісла») [2].

Що цікаво, у надсянських різдвяних звіздах деякі складові частини каркасу названі за аналогією до людського організму – «живіт», «нога»..

Як виготовляють різдвяну зірку буковинці? Технологічними тонкощами з проектом «Спадщина» БЦКМ ділиться румунка України, жителька села ОстрицяВалерія Міґаєсі, котра за свої роки з чоловіком зробили не один десяток різдвяних звізд: «У нас є кілька сценок на прославу народження Ісуса Христа – «Ангели», «Крайї», «Іроди». І ось «Ангели» - вони приходять на Різдво Христове, двоє хлопців одягаються у довгі одежі, на головах прості корони, за плечима крила мають, є з ними Чабан у кожусі, і з собою мають зірку. Вони теж питаються дозволу перед тим, як прийти в обійстя. Їхня роль – сповістити, що родився Ісус. І кажуть: «Якщо ти не віриш – то подивися на зірку, що з’явилася». А в нас зірка така, що рухається, крутиться. Раніше всередину ставили свічку, тепер гірлянди, дуже все красиво. Багато хто питає, як раніше робили різдвяну зірку і як кріпили свічку, аби вона не загорілася. Вона не могла загорітися. Мій дід, ну чоловік тобто – Тодор Міґаєсі – він багато зірок робив, а я йому помогала. Він був з 1931 року народження. Ми брали сито, решето, виймали ту решітку – лишали лиш дерев’яну основу. Дід мій стругав рівні прутики, і в тому каркасі робилися дірочки під ці прутики, а потім по два кінці прутиків докупи, і вже є кут зірки. А всередині ми з жерсті чи з чогось іншого робили таку підставку для свічки. І за час вертепу свічка годить весь час, ну точніше одна догорить – то її іншою замінять, але від хати до хати свічки не гасили. Це має бути ну як..ну як живий вогонь, вся суть у тому, аби він не погас. Я цього року, хоч як мені було сумно, теж зірку робила – зі своєю племінницею Делією, вона в мене дуже розумна»…

 Як розповіла нам людина, яка зберігає і популяризує традиції села Великий Кучурів (колишня Сторожинеччина) Світлана Онуляк, у їхньому селі різдвяна зірка є також важливим атрибутом колядницького гурту – вона може різнитися розмірами (десь більша, десь зовсім крихітна), але головний її посил – світло Різдва. Тут доручають тримати зірку переважно Янголові у вертепі, роль дуже почесна і в усіх сенсах світла.

 Що цікаво, у цьому ж населеному пункті мотив світла є наскрізним у новорічній традиції маланкування. Про це читаємо у праці Івана Сандуляка «Традиції святкування Маланки у Великокучурівській громаді в ХХ – на початку ХХІ ст.». Як зазначає дослідник, до 30-х років шестикутна Вифлеємська зірка в цьому населеному пункті застосовувалася не лише у вертепних дійствах,а  й у Маланці. Далі  під впливом радянської цензури саме цей атрибут з новорічної традиції Великого Кучурова вилучили: «До 30-х років Янгол ходив з шестикутною віфлеємською зіркою – стяца. Вона була об’ємна і в ній горіла свічка. У післявоєнні, радянізовані роки «віфлеємська зірка» як усталений атрибут Маланки перестає використовуватись».

 Але мабуть буковинська Маланка би не була собою, якби не «запустила» цей символ вогню і світла в інше русло (здавалося би, цілком неспоріднене), аби зберегти: про маланкарський образ «Турки-світлоноші» уже згадуваний вище дослідник Іван Сандуляк пише, що це у колективі 5-7 хлопців, «..які носили на голові, а інколи – в руках, т.зв. чаки (своєрідний головний убір, прикріплений до шапки-вушанки у вигляді каркасу з лозових прутиків, обклеєних проолієним різнокольоровим папером). В середині «чаки» прилаштовувалась свічка, і її запалювали з настанням темряви». Як повідомляється, всі учасники гурту мають ревно оберігати оце світло, тобто свічку запалену, бо це головний атрибут обряду: «Втрата «світел» під час зіткнення та бійки означало, що Маланку розбито, й ті, хто програв, далі маланкувати права позбавлені».. Цікавий моральний посил: у боротьбі чи суперечці головне не втратити власне світло… На ілюстрації …. – сучасні Турки-світлоноші, і дещо видозмінені головні убори. Саме слово «чаки», як нам виглядає, сягає ще австрійських часів, адже чако – головний убір жовніра.

 Повертаючись до теми колядницької зірки і її використання у різдвяних пісенних та містерійних дійствах,  хочемо навести дані про вертепні традиції села Олеша на Тлумаччині, якими з нами поділився письменник Богдан Гасюк. «Це традиція, яку я намагаюся пам’ятати. У нашому вертепі чотири зірки – Ангел носить велику зірку, три пастушки – менші. І не завжди можна знайти добрі світлини з того часу. То такі часи: коли оце все ще процвітало – що знимки робилися на калькулятор, і то в кращому випадку»...

Письменниця Галина Лицур-Щадей поділилася з нами світлинами та відео з вертепу у селі Мала Тур’яДолинської громади і підтверджує: зірка є важливим символом, який відображає сутність більшості різдвяних коляд і вертепних дійств.

 У селі Горбова, в якому понад 90 відсотків населення складають румуни України, також існує відразу кілька різновидів різдвяної вертепної драми. Староста села Горбова і дослідниця традицій Соріна Паламарю розповідає: «Три хлопчики з зіркою у нас ходять окремо, не з загальним вертепом. І в них є така спеціальна колядка «На зірку». На перший погляд здається, що всі три сценарії (умовно) – дуже різні – «Ангели», «Іроди», «Крайї». Але насправді вони про одне і те ж – про різдвяне диво і про перемогу світла над темрявою. Це те головне, що означають наші обряди, а зірка є символом того світла».

 Свідченням того, що різдвяні зірки присутні у різдвяних традиціях села Просіка, що на Глибоччині, знаходимо на архівних світлинах очільниці бібліотеки цього населеного пункту, письменниці Родіки Зегрі.

 Скільки кутів («рогів» має мати різдвяна зірка? Вісім, як Алатир, чи 6 (бо Вифлеємська)? Чи більше, якщо вона велика у діаметрі? Відповіді різняться, як  і різниться версія того, скільки зірок має бути у вертепі, чи тільки у вертепі присутній цей атрибут, і як він виготовляється. Незмінне, мабуть, оте давнє, правічне, «зашифроване» у великокучурівській Маланці: яка би не була запекла боротьба, головне не втратити власне світло. А світло, як відомо, завжди перемагає.

 Іванна СТЕФ’ЮК – завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва, кандидатка філологічних наук, письменниця

ДЖЕРЕЛА:

1. Сандуляк І.Г. Традиції святкування маланки у Великокучурівській громаді в ХХ – на початку ХХІ ст.. – Чернівці, 2020.

2. Історія створення об’ємної сферичної різдвяної звізди села Мацьковичі – елементу нематеріальної культурної спадщини [Електронний ресурс] // Департамент з питань культури, національностей та релігій Львівської ОВА. – 2022. – Режим доступу до ресурсу:

3. Вертеп у селі Мала Тур’я (відео) / персональний канал Галини Лицур-Щадей
   

ФОТО:

1. Бере́зне (уминуломутакожАндрі́їв) — містовУкраїні, центр БерезнівськогорайонуРівненськоїобласті. Населеннястановить 13 284 особи. Фотоунікальне-датоване 1918 роком (вертепхрамуРіздваПресвятоїБогородиці). Світлину оприлюднив Вишгородський клуб інтелігенції .

2. Різдвяна зірка і маленька колядничка з села Просіка (Буковина). Фото надала РодікаЗегря.

3. Покутські колядники з різдвяною зіркою. Світлину надав краєзнавець Віктор Ладинський, на фото – його доньки.

4. Надсянськазвізда. Джерело фото -  Львівська ОВА
   

5. На фото – зірка роботи Валерії Міґаєсі та Делії Руснак (Буковина)

6. Вертеп у селі Мала Тур’я. Фото Галини Лицур-Щадей.

7. Сучасна вертепна зірка роботи Валентини Шилейко. На фото – учасниці громадської організації «Вишиваний дивотвір» і дослідниці буковинських традицій Одарка Кучерява (очільниця, по центру фото), Наталія Боднар та Любов Шилюк.

8. Коляда у Великому Кучурові (Буковина), світлину і цінні консультації надала Світлана Онуляк.

9. «Турки-світлоноші» у сучасних чаках. Фото надала Світлана Онуляк.

10. Олешанський вертеп із цілим віфлеємським сузір’ям. Фото з архіву Богдана Гасюка