Етнографічне мереживо «Обереги роду і народу», яке відбулося у відділі обслуговування юнацтва Чернівецької обласної універсальної бібліотеки ім. М. Івасюка, об’єднало учасниць із трьох регіонів України – Буковини, Луганщини і Криму. На зустріч із старшокласниками Чернівецького ліцею №3 медичного профілю та Чернівецького ліцею №8 ім. Т. Г. Шевченка завітали кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва, письменниця Іванна Стеф’юк, директорка Краєзнавчого музею Новоайдарської селищної ради, письменниця Марина Провоторова та голова ГО “Ана Юрт” Ніяра Мамутова.

Трійця, або ж Зелені свята відкривають цикл літніх звичаїв, обрядів та святкувань. І саме з цієї нагоди відділ краєзнавства Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Михайла Івасюка організував етнографічну студію «Зелені свята як коридор в літо». Запрошена спікерка – кандидатка філологічних наук, завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва Іванна Стеф’юк, котра ознайомила відвідувачів заходу з християнськими смислами свята Трійці та дохристиянськими витоками містичної складової Зелених свят.

20 років — шлях завдяки, всупереч і попри все: від невеличкої студентської акції в Чернівцях до свята, яке щороку в третій четвер травня, об’єднує українців та солідарних з Україною іноземців у понад 100 країнах світу. День Вишиванки став майданчиком презентації нашої держави закордоном та невід’ємною частиною культурної дипломатії. А для самих українців — це одне з найулюбленіших свят, наповнене теплом, щирістю, взаємопідтримкою, єднанням та нескінченним багатством різноманіття вишиванок: від давніх родинних до сучасних дизайнерських. Від лаконічних з машинною вишивкою до вишитих найскладнішими техніками, прикрашених бісером та лелітками. Від перших вишитих сорочечок на новонароджених цього дня до мілітарі вишиванок на наших захисниках.

Ще й сьогодні не перестаємо дивуватися розмаїттю орнаментів та їхніх кольорових рішень на українській вишитій сорочці. Хоча за два останні десятиліття, відколи в Чернівцях запроваджено День вишиванки, ми, без перебільшення, вразили не тільки себе, а й увесь світ багатством цієї народної художньої традиції. Але з давніх-давен вишиванка донесла нам не тільки естетичну функцію, а й оберегову, обрядову та навіть суспільну, коли звичайна одягова річ об'єднує, утверджує і надихає українців у боротьбі за свою незалежність, збереження національної ідентичності.

У різноманітті цієї традиції спадок і сучасне побутування вишитої сорочки в Чернівецькій області вражає самобутністю, прагненням та, врешті, й умінням неповторно проявити свою талановитість, аби не бути схожими навіть на сусідні села чи містечка. Так було в нашому краї завжди. Це особливо приваблювало дослідників — етнографів, мистецтвознавців, краєзнавців і насамперед майстрів народного мистецтва. Тож, узагальнюючи локальні етнографічні особливості вишиванок, поширених на території Чернівецької області, умовно поділяємо їх за спільністю ознак художніх традицій, які склалися історично й культурно, звісно ж, не без впливів та взаємовпливів одного етнографічного регіону на інший.