СВІТ МІФУ І СИЛИ У ТВОРЧОСТІ МИХАЙЛА КАТЕРИНЮКА

Його називали «чарівником дерева і металу». Михайло Васильович Катеринюк (1946–2017) — знаний майстер художньої обробки дерева та металу. Звання заслуженого майстра народної творчості України (тоді — УРСР) він отримав у 23 роки (що вкрай рідкісно для ХХ століття). Сучасники згадують: від самого початку Михайло Катеринюк брався за зрілі теми, тож не дивно, що його визнання розквітло в молодому віці.

Вихований у любові до орнаментів (його мати Вікторія вишивала квіти з натури), залюблений у народну музику (сопілка, трембіта, цимбали), Михайло Катеринюк у своїй творчості виразно демонструє взаємодію народної орнаментики, ремісничої традиції та новітньої мистецької пластики. Окреме місце у його доробку посідають різьблені ікони («Ісус Христос», «Святий Миколай», «Святий Юрій»).

Михайло Катеринюк — уродженець села Хлівище (колись Кіцманського, а нині Чернівецького району) — це майстер, який працював на межі кількох художніх систем. Карбування для нього — засіб формування рельєфного образу, де світло стає важливим (і щоразу змінним) елементом композиції. Натомість у дереві для М. Катеринюка криється більше можливостей для досягнення тактильної виразності.

«Його пласти лаконічні, свіжі, неповторні, промовляють якось велично, гордо, святково. Характерно, що митець, не відходячи від засвоєних мотивів гуцульської різьби, сміливо лаконізує зображення засобами непідкупного, живого скульптурного рельєфу і досягає помітних успіхів. Його твори наскрізь проникнуті духом фольклору, красою природи і землі, з якої він вийшов», — зазначає мистецтвознавець, культуролог Авксентій Яківчук у нарисі «Під золотими руками майстра».

Учителями Михайла Катеринюка були український скульптор Володимир Куров, якого вважають основоположником дерев’яної скульптури на Буковині, та Тарас Герцюк (знаний різьбяр).

Якщо говорити про сучасний (і багато в чому близький) Михайлові Катеринюку мистецький контекст на Буковині, то це передусім творчість Романа Стратійчука, Василя Шевчука, Яреми Полатайка, Степана Ковалюка.

Одним із найбільш промовистих образів у художньому просторі Михайла Катеринюка є гуцул-горянин у різних своїх втіленнях (музикант, старець, захисник). Влучно і вичерпно цей образ охарактеризувала дослідниця творчості майстра, мистецтвознавиця Тетяна Дугаєва: «Цілісний образ гуцула, різьблений Михайлом Катеринюком, набуває епічного звучання і високого поетичного характеру. А темі органічного єднання людини і природи, яка є провідною в творчості Михайла Катеринюка, надано яскравої інтерпретації. Переконливості надає характерна деталь, яка спостерігається як у ранньому творі “Мелодія сивих гір”, так і в деяких роботах наступних років. Це — портретна подібність автора до персонажів композицій. Таку схожість красномовно унаочнює сам Катеринюк у старшому віці. Видається, його власна, набута з віком фактурна зовнішність — і від батьків, і від створених ним же мистецьких образів».

Що стосується образно-архетипної системи сюжетної пластики Михайла Катеринюка, то вона, на наш погляд, базується на двох векторах: сила і досвід. Так, митець втілює такі архаїчні символічні моделі у своїх фігуративних та барельєфних композиціях:

• Старий, Мудрець (носій пам’яті, колективного досвіду, традиції): «Дума» (дерево, різьблення), «Мелодія сивих гір»;

• Опришок, Господар гір (вільний чоловік, захисник): «Господар Карпат», «Опришки» (метал, карбування);

• Співець, Музикант (віщун, медіум, голос спільноти): «Мелодія», «Мелодія Карпат» (дерево, різьблення);

• Танцюрист (втілення життєвої енергії, ритму життя): «Гуцульський танок» (дерево, різьблення);

• Стихія (втілення дикої природної енергії): «Буря», «Черемош».

На нашу думку, Михайло Катеринюк створює не стільки портрет гуцула, скільки архетип людини-горянина, котра діє і творить. Наскрізними є два вектори: вектор сили, яка наростає, та мудрості, досвіду як статичної енергії.

Гори для нього — не суто локальний маркер чи етнографічний контекст, це образний простір, де природа, людина, стихія, ритуал стають різними частинами однієї художньої дійсності. Дерево і метал є для митця втіленням його глибокосимволічної художньої думки, а не тільки матеріалом.

У 2026 році виповнилося 80 років від дня народження Михайла Катеринюка — майстра, до якого промовляла Буковинська Гуцульщина, а він чув її і втілював у карбах та різьбі.

Іванна СТЕФ’ЮК,

кандидатка філологічних наук,

завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва

Список літератури

1. Будзан А. Ф. Різьба по дереву в західних областях України. — Київ, 1960.

2. Дугаєва Т. І. Катеринюк Михайло Васильович // Енциклопедія сучасної України. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2012. — Т. 12.

3. Дугаєва Т. І. Михайло Катеринюк — чарівник дерева і металу // Чернівці. — 2006. — 22 вересня. — № 38 (828).

4. Дугаєва Т. І. Таланти Чернівців. — Чернівці, 2008. — С. 22.

5. Дугаєва Т. І. Художник Карпат // День. — 2006. — 18 листопада. — № 201.

6. Станкевич М. Є. Українське художнє дерево XVI–XX ст. — Львів: Афіша, 2002. — 480 с.

7. Суха Л. М. Художні металеві вироби українців Східних Карпат другої половини XIX–XX ст. — Київ: Вид-во АН УРСР, 1959.

8. Тимофеєва О. Чарівник дерева й металу // Молодий буковинець. — Чернівці, 1971. — 12 березня.

9. Юрченко П. Г., Будзан А. Ф., Жолтовський П. М. та ін. Українське народне мистецтво: різьблення та художній метал. — Київ, 1962.

10. Яківчук А. Відгомін мистецтва літописного Черна. — Чернівці: Прут, 1996.