ВАШКІВЕЦЬКА ПЕРЕБЕРІЯ: СВІТ БУКОВИНСЬКОГО МЕНТАЛІТЕТУ

Тут маланкування називають не інакше як «Переберія» — тобто переодягання. Місто Вашківці — один із найяскравіших осередків новорічної традиції буковинського маланкування. Якщо деінде на Буковині фраза «Йдемо дивитися на Маланку» означає все дійство в комплексі з багатьма образами, то у Вашківцях уточнять: «Маланка в нас — то лиш один персонаж. Вона діє у Переберії». Отже, маланкування — узагальнений термін новорічної традиції перевтілення, яка існує практично по всій Буковині, а також на Прикарпатті та в інших регіонах. А Переберія — місцева назва у Вашківцях, яка доволі точно передає суть свята (переодягання на когось).

Персонажів Вашківецької переберії умовно можна поділити на «перебраних» (символ стихії) та «інтелігенцію» (уособлення порядку). Тут історично існує культура виготовлення масок та костюмів, а заборони у попередні століття тільки підігріли азарт місцевих тримати свою традицію. У ХІХ столітті традицію підтримав поміщик, у чиїх володіннях було місто Вашківці, — барон Петрино, і з того часу це не просто обряд, а справжнє видовище. Хоча звісно, що зародилася давня новорічна традиція перевтілення ще задовго до ХІХ століття.

Культура маланкування в Україні має давні, ще дохристиянські корені. Вона постійно змінюється: одні персонажі з часом відходять у небуття, на їхнє місце приходять нові. До найдавніших персонажів Вашківецької переберії зараховуємо Діда та Бабу — вони є уособленням предка, господаря. Доволі давнім і універсальним для багатьох світових культур є образ звіра. В Переберії це Ведмідь, якого приборкує Циган. Ймовірно, ця пара персонажів дещо видозмінилася з появою урсарів (мандрівних ромів з дресированими ведмедями), проте сама ідея звіриної боротьби («борінки»), а також купанка своїм посилом натякають на ті часи, коли новоріччя відзначали навесні, ведмеді виходили зі сплячки й боролися.

Образ Козака, найімовірніше, виник у першій половині ХХ століття під впливом січового руху. Пожежно-руханкове товариство «Січ» засноване у Вашківцях у 1903 році, і січовики по праву вважалися елітою, лідерами громади. Тож образ Козака неспроста належить до «інтелігенції» — він суспільна еліта, на яку рівняються. Персонажі Букшандар (жандарм), Пан та Паня, Вулан (цісарсько-королівські улани — елітні підрозділи легкої кавалерії Австро-Угорщини) — це образи, які дійшли до нашого часу як згадки про австро-угорський період на Буковині. Національним образом є персонаж Українка — також дуже почесний у Переберії. Включає це дійство і сучасних персонажів, так званий «карнавальний блок»: це клоуни й пірати на машинах, персонажі мультфільмів, політики й герої шоубізу, бригада медиків, матадори тощо (колектив пересувається на прикрашеній гірляндами машині й у кузові розігрує дійства).

Кожен із персонажів уособлює певний час, і коли вони всі зустрічаються разом у єдиній стихії Переберії — здається, що часи переплелися. Адже де ще зустрінуться Паня цісарських часів, древній Ведмідь, Олекса Довбуш і хтось із чинних політиків? І в цьому філософія новорічної традиції: одна епоха змінює іншу, але кожна грає свою роль. А ще Переберія — це про перевтілення: два межових дні на рік пожити в «чужій шкірі»: побути звіром, з чоловіка стати жінкою, перевтілитися в іншу національність чи побути історичним героєм.

Дійство триває два дні — 13 та 14 січня, і кожен день має свої етапи та обов’язкові обрядодії. Для знаного хореографа-постановника, корінного вашківчанина Ореста Сірецького Переберія — це рідна стихія і величезна любов. Адже вперше став до Переберії ще малим хлопчаком, а у 8–10 років уже виконував перші ролі:

«Ролі так умовно можна розподілити за віком виконавця. Наприклад, як я був малим, то найперша моя роль була — «Жидик», був у нас такий дуже веселий персонаж. У 12–13 років хлопчика одягають за Маланку. Збирає спеціальна майстриня, це все дуже відповідально і цікаво. Маланчина пара у дійстві — її наречений Василько, але він ніби як невидимий — ходить лиш Маланка. Вже старші хлопці, 17–18 років і після армії, мають право зібратися на Козака, Букшандаря і Вулана. Ну а до Ведмедя одна з головних вимог — має бути моцний».

Орест пригадує свою першу Переберію:

«Вшив собі маску з тканини. Треба ще сказати таке: всі старші ґазди мого кута дуже шанували цю традицію, я мав у кого перейняти оту натуру. Бо то є характер — це не просто вбрав костюм і все. А треба сказати, в радянські часи за Переберію могли і на 15 діб закрити. Мене за Переберію намалювали у стінгазеті, ніби я верхи їду на козі, і підписали «Асса-ґоґа», мою поведінку на комсомольських зборах обговорювали. Можете уявити, як то було підліткові боляче. І дійсно треба було мати отой характер, аби тримати свою традицію, хто би що збоку не казав».

За словами Ореста Сірецького, ролі «інтелігенції» (Козак, Вулан, Букшандар, Маланка і Українка) ходять лиш удень, вони без масок на лицях. До них звертаються поважно: «Пане Козак», «Пане Вулан». Всі їх шанують, бо вони знають «рєд» (порядок) і керують Переберією. Навіть руками не вільно було зачепити цих персонажів, бо в них дуже щедро розшиті костюми. Натомість Ведмеді, котрі діють вночі, навпаки — борються, шарпаються, це стихія. За одну Переберію парубок може втілити кілька ролей: уночі на «борінці» він за Ведмедя, Цигана чи Діда, а вдень він уже перебраний за Козака або Маланку. Так за два дні людина проживає кілька інших життів.

У Вашківцях мандрівник може побачити поєдинок «борінка» (лава на лаву), а також відчайдушні ритуальні купання. Дівчата-мандрівниці можуть відчути, як їх підкидають догори дужі Ведмеді, а якщо спровокувати перебраних — то і у воді скупають.

Аби дізнатися більше про цю традицію, варто прочитати дослідження Олексія Поповича, поспілкуватися з носіями традиції та відвідати Музей Маланки, який діє у міській бібліотеці. Наталія Хачман, директорка музею, розповідає, що підготовка до свята займає кілька місяців. Характерною ознакою костюма Козака є зелений в’язаний светр (свидер), зверху на який пришитий патронтаж; він має кучму, кирею, а на шароварах — дві літери «К». Светр розшивають блискучими намистинами та прикрасами дівчата у Пилипівку (піст перед Різдвом): кожна дівчина, яка знає, що її друг має намір бути за Козака, має спорядити його форму.

Букшандар одягнений у розшитий однострій, на голові — шолом із пучком ковили («пава»). Наталія Хачман пригадує: в часи її дівоцтва ходив ще Вулан, він мав на голові червону пілотку. Але останніми роками цього персонажа уже не втілюють. Козак і Букшандар відповідають за порядок, вони дисциплінують Переберію, навіть нагайкою підганяють. За це в кінці, під час ритуального купання, Ведмеді їм «віддячать»: схоплять за руки і скупають у ріці. Таким чином стихія бере верх над «інтелігенцією».

Персонаж «Маланка» має на голові намітку (місцева назва — рушник), сорочку, підтичку, кептарик, а також фоту та «крила» з фусток (вид поясного одягу). Судячи з намітки, Маланка втілює саме жіночий образ, тоді як Українка — дівочий. Українка має на голові традиційний вінок, розшитий бісером — дьордан, а також коди (стрічки), убрана Українка також у катрінцу (поясний одяг), сорочку та підтичку. Маланка і Українка також належать до «інтелігенції», вони ходять з парасолями й вітають господарів: «На щастя, на здоров’я, з Василієм!». Цікаво, що навіть із переходом на новий календар Переберія у Вашківцях залишилася на незмінній даті як традиція, яка поза часом.

Костюм Ведмедя складається з кожуха, виверненого хутром догори, та штанів із телячих чи овечих шкір. Обов’язковими є перевесла (джгути з соломи), якими обмотують ноги аж під чоботи (аби воду не пропускало), тулуб хрест-навхрест та пояс. Зверху перевеслі приперізують ланцюгами для міцності. На голові у Ведмедя звірина маска (оленя чи кабана), прикрашена кольоровими китичками та кульчиком у носі.

Циган — персонаж, який водить Ведмедів. У нього на костюмі нашиті бахрома і дзвіночки. По ньому можна впізнати кут: у Долішньому куті Циган калатає дзвінками в руках, а у Горішньому — дзвінки нашиті на поясі.

Обрядовою кульмінацією 13 січня є борінка — турнір «лава на лаву» для визначення найсильніших. «Опівночі збираються Горішні Ведмеді зі свого кута, Гнатишні – від себе, Затеплишні – зі свого кута, і на готарі (межі) між кутами відбувається поєдинок. Іде стіна на стіну. Перша шеренга з кожного боку самих Ведмедів, їх може бути і 2-3 ряди, в одному куті може бути до 50 Ведмедів. Кілька Ведмедів при купі водить на ланцах Циган. У цій борінці не б’ються, а тручє́ютси – хто кого посуне. І це вже лавина, за перебраними до борінки стає і група підтримки – тобто глядачі, і оце і є правдива стихія. А як виграли – все, кричать, тішаться, маски догори. Борінкою керує один калфа, він на початку ніби як регулювальник, але далі він тікає, бо притолочу», — розповідає Наталія Хачман.

Образів інтелігенції у цій стихії опівнічної борінки нема — вони показуються лиш удень.

Коли вдень іде урочиста хода Переберії від хати до хати, попереду крокує «інтелігенція», а за ними — «перебрані». «Неперебрані» (тобто ті чотири персонажі, що без масок) самі не ходять, лише з гуртом. На кожному подвір’ї учасники ходи маланкують — співають «Ой чинчику-Васильчику», а також колядують (наприклад, «Бог предвічний»).

Як зазначає Орест Сірецький, кожен кут має свою манеру виконання: традиційна, усім знана коляда від кута до кута має незначні відмінності — чи то в мелосі, чи в окремих фразах. Саме тут варіативність фольклору відчувається найкраще. Далі Переберія розігрує для господарів певний сюжет: сценки з хрестин, весілля чи навіть похорону. Гумор використовують усілякий, зокрема й чорний.

Саме «інтелігенція» керує маршрутом Переберії. Учасники намагаються не оминати жодної хати на своєму куті (хіба що господарі чимось провинилися перед громадою). Якщо ж у родині траур — Переберія зупиняється біля дому в жалобі, поважно молиться і лише тоді йде далі. Орест Сірецький наводить ще одну вражаючу обрядову деталь: у Вашківцях коляду та обхід намагаються завершити в оселях самотніх людей. Навіть якщо це дуже старенька людина, яка не має сил танцювати чи накривати столи, Переберія чинно приходить і віншує — аби нікому в цьому світі не було самотньо.

Наталія Хачман зазначає: це лише на перший погляд здається, що Переберія робить що заманеться. Насправді дійство має чітку послідовність, відому лише втаємниченим:

«Ось прийшла пора другого дня, 14 січня, коли завершується обхід, пообіді відбувається купанка. Місць для купання кілька. Один із кутів купається у річці Теплиця, яка не замерзає. Там є спеціальний брід, де щороку купають "Козаків". Це така "плата" за те, що вони підганяли інших гарапником у плечі. "Ведмеді" мають ритуально впіймати "Козаків": двічі ті вириваються, а на третій раз — піддаються. Тоді "Ведмеді" підводять їх до річки і тричі ведуть течією вверх-вниз. Після купання "Козаків" у воду йдуть усі. Навіть глядач може потрапити в річку "за компанію", якщо зачепить "Ведмедів" чи інших персонажів. Як правило, Переберія найбільше бешкетує з тими, хто "сам проситься"».

Долішній кут купається в річці Глибочок (місцева назва — Глібічок). Оскільки вона замерзає, для всього товариства прорубують величезні ополонки. Цікаво, що особливим атрибутом тут є новорічна ялинка, яку встановлюють на місці купання напередодні — без неї у воду не заходять.

Купанка є кульмінацією, але не фіналом Переберії. Місцева жителька та дослідниця традицій Тетяна Іванчак розповідає:

«У нас за "Ведмедя" може йти перебраним і одружений чоловік, головне — аби був сильним. Це мож сказати персонаж-улюбленець. "Ведмеді" дівчат на руках підкидають, танцюють, а як у тій воді борсаються — то треба видіти! Костюм дуже важкий через хутряний каркас, ланцюгів та перевесл. Одного року мій тато був "Ведмедем". Ми всі спостерігали за дійством на березі. Коли "Ведмідь" виходив із води — моцний, красивий, єк і має бути — наша бабка впізнала в ньому мого тата, а свого сина по руках. "Дідьку, бігом додому!" — переживала, аби не застудився, бо поки він дійшов, ланци аж попримерзали до костюма. А він у запічку відігрівся, посидів тихо, а відтак — знову в Переберію. У нас взагалі пристосувалися: хлопці, які жиють далеко від купанки, заздалегідь залишають у сусідів запасний костюм і маску, щоб перевдягнутися в сухе. Після купанки 14 січня вони можуть ходити по хатах, які не встигли обійти, допоки вистачає сил, а таки до дуже своїх можуть і в опівночі прийти».

Переберія плавно проникає і в інші традиції Вашківців. Наприклад, на кожному з кутів (Горішній, Гнатишний, Затепличний, Старий Кут), окрім переберійного гурту, є своє храмове свято. Якщо парубок був у Переберії «Козаком» (уособленням суспільної еліти), на храмове свято його запрошують бути розпорядником — калфою. Калфи на храму беруть «до гу́ляня» найкрасивіших дівчат на виданню, що вважається найвищим знаком уваги.

Переберію розігрують навіть на весіллях. У неділю з’являються «перебрані», і хоч би яка забава тривала — музиканти виходять їм назустріч. Гості розігрують жартівливе весілля з дружками та молодими, влаштовують «пропій» і веселяться. Зазвичай переодягаються найактивніші гості, іноді — таємно від родичів, заради сюрпризу.

Це яскраве дійство є своєрідним «живим музеєм» історії та етнографії. В образах увічнено автентичний одяг Вашківців (рушники, фоти, крила), персонажів різних епох та символічні ритуали боротьби і очищення водою (купання). Переберія — це значно більше, ніж візитівка міста. Це колоритний, душевний і виразний буковинський менталітет.

*** Висловлюємо щиру подяку за організацію та сприяння в експедиції відділу освіти, культури, молоді та спорту Вашківецької міської ради, персонально Володимиру Лучаку та Тетяні Іванчак, а також керівникові народного аматорського танцю «Черемшина» Оресту Сірецькому та директорці Музею Маланки Наталії Хачман. 

Іванна СТЕФ’ЮК – кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»,

завідувачка науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культуриБуковинського центру культури і мистецтва, кандидатка філологічних наук, письменниця