Стеф'юк Іванна. Місце сили

Про життєдіяльність народу, його практичний досвід, що передавався з покоління в покоління, звичаї, обряди, святкування, духовні практики розповідає книга розмислів, культурологічних есеїв, нарисів, етюдів «Місце сили» (2024) кандидатки філологічних наук, літературознавиці, етнографині, письменниці, членкині Національної спілки письменників України Іванни Стеф’юк. Під яскравою палітуркою, на якій зображена зі своїми виробами майстриня із присілка Тораки (Путильщина), умістилося майже вісімдесят різнотематичних матеріалів, погрупованих за двома розділами («Знаки і символи», «Імена»), де, наче під мікроскопом, з дослідницькою скрупульозністю розглянуто важливі складові цілого пласту української народної традиційної культури. Зміст книги достатньо строкатий, оскільки зачіпає широке коло актуальних питань, пов’язаних з виявленням, збереженням та популяризацією всього того, що є витвором людської праці, уяви та фантазії.

Символічна назва книги відображає авторську світоглядну позицію щодо неповторності української землі, бо, як стверджує І. Стеф’юк, «Я живу в місці сили. У країні-дивовижі – Україна. Яка своїми культурними кодами здатна заговорити навіть глобальні катаклізми. Відвернути їх. У країні, де над соняшниковими полями грає веселка, а над лихом і травмами переможно танцює життя…». Дослідниця не ідеалізує, навпаки, з винятковою фаховістю доводить, наскільки багатогранною в своїй основі і вельми глибинною, до кінця непізнанною, є українська культура.

Уже понад п’ять років І. Стеф’юк курує етнографічним проєктом «Спадщина» та веде відповідну сторінку у Фейсбуці, на якій оприлюднено сотні дописів, що стосуються наукової роботи Буковинського центру культури і мистецтва, де працює авторка завідувачкою науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури, тому поява книги – це результат активної, багатоаспектної роботи у сфері пізнання духовного і матеріального спадку українців Буковини, Покуття, Гуцульщини та Опілля.

Стеф’юк Іванна. Портрет українця: Культурологічні есеї та образки

Карантинна реальність, пов’язана з коронавірусною хворобою (COVID-19), внесла свої корективи у звичний спосіб життя кожної людини. Неприродна для людської сутності відмежованість від світу й тактильних контактів, для когось стала імпульсом для самозаглиблення, спонукою до творчих інтенцій. Книга культурологічних есеїв та образків «Портрет українця» (2022) української письменниці, літературознавиці, кандидатки філологічних наук, членкині Національної спілки письменників України, завідувачки науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва, кураторки етнографічного проєкту «Спадщина» Іванни Стеф’юк побачила світ саме за таких обставин. У післямові до своєї праці дослідниця зізнається: «[…] Ця книжка несподівана. Її спричинив тектонічний злам всередині мене. […] Перші і головні статті книжки я написала у березні 2019. Почався карантин. Мені було боляче відчувати шкірою конденсований страх і суспільну озлобленість. Я не могла зрозуміти цю нову дійсність і… втекла в науку. Я не скажу, що заявлені в книзі теми зацікавили мене вперше аж тепер – ні, звісно. Але я вперше підійшла до них так близько»[1]. І як результат основу книги склали 83 есеї, побудовані на глибоких розмислах, маловідомих і призабутих фактах, які по-новому ожили у філологічному та фольклорно-етнографічному дискурсі. І. Стеф’юк умовно привідкриває двері у два світи, де тісно переплітаються теми її дослідницьких інтересів – літературні, краєзнавчі та етнографічні.