ТАМАРА ПОКОТИЛО – ЗНАКОВА ХУДОЖНИЦЯ І СПОДВИЖНИЦЯ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ НА БУКОВИНІ

на головнуВідома на Буковині та за її межами уродженка Полтавщини міста Лубни художниця монументального і декоративно-ужиткового мистецтва, членкиня Національної спілки художників України (1989), лауреатка обласної літературно-мистецької премії ім. С. Воробкевича (2006), Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Кобилянської (2007), обласної мистецької премії ім. О. Киселиці (2013) Тамара Покотило (1952 – 2021) з середини 70-х років ХХ ст. розпочала свій творчий шлях у місті над Прутом. За понад сорокарічну творчу діяльність художниця створила сотні унікальних творів у галузі декоративного текстилю та холодного батика, до речі, вперше започаткувавши цю техніку на Буковині. Навчання на кафедрі художнього текстилю Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва та опановування ткацтва і батика, визначило подальші зацікавлення в художній сфері. Як зазначала в одному з інтерв’ю мисткиня, «поєднання лінії і плями в мистецтві батика мені дуже підходило. Як художник відчувала себе і в живопису, і в графіці, але не могла знайти щось середнє. А батик давав можливість розкритися і як живописцю, і як графікові. […] Батик – не така громіздка техніка, як ткацтво, тому віддала перевагу йому і першою на Буковині почала працювати над художнім панно в цій техніці» [5, с.3]. Джерелом свого натхнення вважала творчість відомої української художниці-самоучки, представниці наївного мистецтва Катерини Білокур, бо: «Вона допомогла мені зрозуміти, як можна стилізувати реальний світ. Її квіти неповторні. Я переймала творчий досвід цієї самобутньої художниці. Не стилізацію, не колористику і не малюнок. А це дуже важко зрозуміти. Я вчилася дивитися на квіти очима Катерини Білокур. Вони в неї реальні й не реальні, не казкові й не фантастичні» [5, с.3], – підкреслювала Тамара Покотило.

Детальніше...

Духове мистецтво Буковини у культурологічних розвідках Корнелія Саїнчука

         1_7Відомий у краї музикант, диригент, педагог, краєзнавець, культурно-громадський діяч, лауреат обласної літературно-мистецької премії ім. С. Воробкевича, відмінник освіти України, кавалер ордена «Буковина» й відзнаки «На славу Чернівців» Корнелій Ілліч Саїнчук (1935 – 2013) присвятив майже все своє життя музиці та культосвітній діяльності. Любов до музики стала основою життєвої долі К. Саїнчука, визначила фах його професійної діяльності. Здобувши спочатку музичну освіту в Чернівецькому музичному училищі (1962), а відтак на оркестровому факультеті Львівської державної консерваторії по класу валторни (1970), упродовж майже двадцяти років Корнелій Ілліч працював завучем, згодом директором музичної школи у Новоселиці. Одночасно керував Новоселицьким духовим оркестром при районному будинку культури.

Детальніше...

Народознавчі студії Авксентія Яківчука

1 4Творча діяльність українського етнографа, фольклориста і публіциста, популяризатора народної творчості, лауреата літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича, заслуженого працівника культури України Авксентія Федоровича Яківчука (1926 – 2006) понад пів століття тісно була пов’язана з Чернівецьким обласним центром народної творчості (нині – Буковинський центр культури і мистецтва), в якому трудився з 1962 року на посадах методиста, провідного спеціаліста, завідувача відділу фольклору та етнографії.

Ще змалку А. Яківчук виявляв помітне зацікавлення народною піснею, занотовував усе цікаве, почуте з вуст народу, до своїх учнівських записників, інтуїтивно відчуваючи потребу у збереженні духовних скарбів українців. У зрілому віці це стало сенсом і моделлю його життя. «Скромний і щирий, працелюбний до самозречення, відкритий і залюблений у народні джерела – чисті та правдиві, як і сам. З них, переконаний, – і народилася його неповторна душа»[1], – так характеризує А. Яківчука заслужений діяч мистецтв України, директор Буковинського центру культури і мистецтва М. Шкрібляк.

Детальніше...