ФРОЗИНА ГУЛЕЙ, ПРАВДИВА СТИХІЯ НАРОДНОЇ КУЛЬТУРИ

Вона носила у пам’яті сотні співанок, збирала їх, вишивала делікатні сорочки (де хрестик – дрібніший за макове зерно), складала душевні вірші і була справжньою знахідкою для кінорежисерів. Вона – Фрозина Гулей (1930-2014), правдива перлина Буковинської Гуцульщини, котра понад усе вірила у силу молитви і любові. Цьогоріч виповнюється 95 років від дня її народження.

Батьки Фрозини – Тодор та Марія Овадюки – зналися на народній культурі. Батько Тодор, або як казала йому донька – неник – понад 30 років займався карпатським плотогонством, робив прекрасні сани і постоли, мама Марія ткала і вишивала, була майстринею сукнарства. Батьки Фрозини Гулей знали безліч народних пісень і дуже їх любили. А понад усе вони любили одне одного.

ХОР БУКОВИНСЬКИХ НАЧИНОК, АБО МІСЦЕВІ ВАРІАНТИ ДАВНЬОЇ УРОЧИСТОЇ СТРАВИ

На́чинка – ситна запечена страва, подібна на кашу, яка скільки розвивається, стільки і змінюється. Найсмачніші традиційні начинки готуються у печі. Деякі начинки готуються двічі – коли спочатку відварюються чи протушуються її опорні інгредієнти, а відтак запікається вся страва. Є начинки, які після приготування купають у свіжому молоці – для особливо ніжної текстури. А ще є начинки звичайні і «дорослі», тобто з алкоголем. Можуть мати кілька назв – начинка, начинка капронова, баба капронова, п’яна начинка, чорна баба, п’яна баба тощо. Тож коли почуєте на гостині, що всі чекали на п’яну бабу – краще слухати контекст.

ВИПОВНИЛОСЯ 100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПЕТРА ЧЕРВЕНЮКА

25 травня виповнилося 100 років від дня народження художника-аматора, заслуженого майстра народної творчості України Петра Червенюка (1925-2010), який народився та проживав у передмісті Чернівців в селі Долішні Ширівці тодішнього Садгірського району (тепер Чернівецький район). Малювання стало його життєвою потребою. Вправно володів різними техніками: живопис олійними, акварельними, гуашевими фарбами, темперою, олівцями, вугіллям, пастеллю та ще й займався різьбою по дереві. У жанровому плані захоплювався пейзажем, натюрмортом, портретним живописом. А ще дуже любив квіти. Працюючи в дитячому будинку, вів гурток юних натуралістів, де навчав дітей вирощувати квіти, фруктові дерева. Побувавши на фронті, пройшовши важкий час хвороб і контузії, залишався людяним закоханим у мистецтво пензля і різця, як писав про нього заслужений працівник культури України, дослідник Авксентій Яківчук.

ЕТНОГРАФІЧНИЙ КОД ТВОРІВ МАРКА ЧЕРЕМШИНИ

Одне із цінних джерел пізнання народної культури – література, зокрема й художня. Тож одне із занять етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва було присвячене такій проблематиці: діалект як мовний рівень нематеріальної культурної спадщини, обряди на очищення житла та пошанування предка і їхня інтерпретація у літературній площині (на прикладі прози Марка Черемшини). Назва зустрічі – «Обряди на межі: традиції-дивовижі у слові Марка Черемшини». Організатори заходу – етнографічний проєкт «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва у співпраці з «Гончаренко-Центром.Чернівці».

Зокрема, твори Марка Черемшини «Карби», «Писанки», «Грушка» і відображені в них приписи поминальної обрядовості зіставляли з експедиційними даними Буковини – сіл Рогізна, Розтоки, Лопушна, Остриця, Великий Кучурів.

Відтак зіставляли обряд освячення житла і очищення від хатнього демона (новела Марка Черемшини «Основини» зі свідченнями жительки Путильщини Євдокії Терен. Ці свідчення можна побачити у навчальному фільмі Буковинського центру культури і мистецтва «Сакральні деревця в традиційній культурі».