КАЗКА СЕРЕД БУДНЯ У БУКОВИНСЬКОМУ ЧАГРІ

Всього в кількох хвилинах машиною чи автобусом від Чернівців – село Чагор, яке цікаво поєднує гонорові новобудови з давніми і дуже мальовничими будинками під ґонтою, а також камінними огорожами з голубами, охайними кошницями для зберігання кукурудзи та колоритними криницями із символікою світла. Село,в якому часи переплітаються.

На жаль, не кожне (навіть наймальовничіше) село зараз може похвалитися музеєм старожитностей – іноді для того, аби побачити традицію одягової культури чи побуту села, треба відвідати кілька районних чи обласних музеїв,а також відвідати старожилів і розпитати їх, як було колись.

НИТКА ЧАСУ І СЕРЦЯ й трохи роздумів навколо фактів

Цей захід відбувся вчора. За останні чотири десятиліття не пригадую у Чернівцях авторського вечора на сцені, який був би присвячений життю і творчості народного майстра. Михайло Григорович Покиданець, заслужений майстер народної творчості України, лауреат обласної премії імені Георгія Гараса за збереження, відродження та розвиток народного мистецтва Буковини, удостоївся такої яскравої імпрези.

Усе це, наснажене емоціями і красою дійство, відбувалося завдяки справжнім друзям і шанувальникам творчості відомого майстра народної вишивки, орнаменталіста, педагога, хореографа, які організували та провели його у Палаці "Академічний" Буковинського державного медичного університету.

ФРОЗИНА ГУЛЕЙ, ПРАВДИВА СТИХІЯ НАРОДНОЇ КУЛЬТУРИ

Вона носила у пам’яті сотні співанок, збирала їх, вишивала делікатні сорочки (де хрестик – дрібніший за макове зерно), складала душевні вірші і була справжньою знахідкою для кінорежисерів. Вона – Фрозина Гулей (1930-2014), правдива перлина Буковинської Гуцульщини, котра понад усе вірила у силу молитви і любові. Цьогоріч виповнюється 95 років від дня її народження.

Батьки Фрозини – Тодор та Марія Овадюки – зналися на народній культурі. Батько Тодор, або як казала йому донька – неник – понад 30 років займався карпатським плотогонством, робив прекрасні сани і постоли, мама Марія ткала і вишивала, була майстринею сукнарства. Батьки Фрозини Гулей знали безліч народних пісень і дуже їх любили. А понад усе вони любили одне одного.

ХОР БУКОВИНСЬКИХ НАЧИНОК, АБО МІСЦЕВІ ВАРІАНТИ ДАВНЬОЇ УРОЧИСТОЇ СТРАВИ

На́чинка – ситна запечена страва, подібна на кашу, яка скільки розвивається, стільки і змінюється. Найсмачніші традиційні начинки готуються у печі. Деякі начинки готуються двічі – коли спочатку відварюються чи протушуються її опорні інгредієнти, а відтак запікається вся страва. Є начинки, які після приготування купають у свіжому молоці – для особливо ніжної текстури. А ще є начинки звичайні і «дорослі», тобто з алкоголем. Можуть мати кілька назв – начинка, начинка капронова, баба капронова, п’яна начинка, чорна баба, п’яна баба тощо. Тож коли почуєте на гостині, що всі чекали на п’яну бабу – краще слухати контекст.