Ворончак Володимир. Вижницька художня школа

Ворончак.Вижницька художня школаВидання присвячено здобуткам Вижницької художньої школи, заснованої 1974 року для отримання обдарованими дітьми початкової художньої освіти. Як слушно зауважив у вступному слові М. Шкрібляк, «за період своєї діяльності цей навчальний заклад зумів вписати в літопис початкової мистецької освіти краю свою самобутню історію, зіткану з творчих пошуків і успіхів, труднощів і перемог, рясно наповнену іменами знаних митців – художників, дизайнерів майстрів, педагогів». Про етапи становлення навчального закладу, педагогів та його відомих випускників йдеться в оглядовій статті В. Ворончака, який зазначив, що з часу існування художньої школи її закінчили майже сім сотень талановитих учнів, які продовжили навчання у вищих спеціалізованих закладах України та Європи.

У книзі подано біографічні довідки та зразки мистецьких творів нинішніх викладачів Вижницької дитячої художньої школи, зосібна Володимира Ворончака, Івана Зварича, Віталія Косовича, Любові Косович, Олени Ткач (Паучек) та Федора Чев’юка, які творчо працюють у різних техніках художньої обробки дерева, образотворчому та декоративно-прикладному жанрі мистецтва.


Вижницька художня школа / [авт.-упоряд. В.Ворончак; вст. сл. М.Шкрібляк]. – Вижниця : Черемош, 2014. – 40 с.

Етнодизайн у контексті українського національного відродження та європейської інтеграції

etnodyzajnМатеріали наукового збірника тематично охоплюють два розділи – «Етнодизайн-освіта: історія, теорія та методика навчання» й «Етнодизайн: естетико-культурологічні виміри», в яких розкрито естетико-культурологічні виміри етнодизайну, а також актуальні проблеми етнодизайн-освіти (історія, теорія та методика навчання). До числа майже сотні представлених статей належать й наукові дослідження буковинців, зокрема М. Шкрібляка, Н.Гатеж, М.Жаворонкової.

У науковій розвідці М. Шкрібляка йдеться про малодосліджене знаково-символічне орнаментальне письмо та художньо-стилістичні особливості буковинських рушників-переміток. Автор простежує історію побутування українських наміток (переміток), їх регіональні особливості та найменування. Окремо розкриває семантику кольорів буковинських рушників-переміток, детально характеризує своєрідність знаків і символів на них та орнаментальні риси традиційного жіночого головного убору. Цю ж тему розвинула і М.Жаворонкова. У своїй статті дослідниця на прикладі буковинських рушників-переміток з колекції М. Шкрібляка умовно їх класифікувала й створила таблицю за локальними особливостями орнаментики таких виробів, зокрема за чотирма етнографічними зонами (Буковинське Покуття, Буковинська Наддністрянщина, Буковинське Підгір’я, Буковинська Гуцульщина). У процесі наукового опрацювання цієї теми, М.Жаворонкова виконала й практичну частину роботи: на основі оригінальних переміток виготовила мініатюри буковинських зразків.

Н.Гатеж у статті «Формування естетичної культури майбутніх учителів образотворчого мистецтва» зосереджує увагу на вихованні естетичної культури майбутнього вчителя образотворчого мистецтва та аналізує зміст понять «естетична культура» й «естетичне виховання».


Етнодизайн у контексті українського національного відродження та європейської інтеграції // Матеріали ІІІ Міжнародного конгресу (4–6 листопада 2015 р., м. Полтава): зб. наук. пр. Кн. 2. / [упоряд. і відп. ред. проф. Є. А. Антонович, В. П. Титаренко].

Марусик Настасія. Буковинське вишиття і ткацтво: знаки-символи

Марусик Настасія. Знаки - символи.Буковинське вишиття і ткацтвоВидання пропонує детальний огляд та пояснення символічної мови орнаментів та символіки кольорів у вишиваних та тканих виробах, що здавна слугували захистом та оберегом й передавалися з покоління в покоління як форма вираження уявлень людей про довколишній світ. Авторка ілюстрованої книги – дослідниця, відома майстриня вишивки родом із села Кадубівці на Заставнівщині Настасія Марусик звертається до традиційної орнаментики та виокремлює п’ять основних типів орнаментів: геометричний, рослинний, орнітоморфний, зооморфний та антропоморфний. Які популяризуються з метою привернення уваги сучасних майстринь-вишивальниць до прадідівських традицій створення візерунків на тканому і вишиваному полотні.

Розповідь про кожен тип орнаменту супроводжується ілюстрованими прикладами, як той чи той символ, багатство кольорового поєднання відтворюються у вишивці та ткацтві. Значну частину виробів взято з приватної колекції заслуженого діяча мистецтв України Миколи Шкрібляка. Це, зокрема, фрагменти жіночих та чоловічих сорочок, кожухів, кептарів, мунтянів (хутряних безрукавок), килимів, тайстр, рушників-покрівців (переміток) з різних куточків Буковини, датованих кінцем ХІХ – серединою ХХ століття. Крім того, Настасія Марусик вказує на спорідненість та порівнює орнаменти Буковинської Гуцульщини з символічними візерунками Індоєвропейських країн. Дослідниця наголошує, що в індіанців, як і українців, найбільш популярним орнаментом є геометричний, в якому «закладено восьми- та шестираменеву зірку, ромб, квадрат, меандр, трикутник, ламані лінії, хрест, сваргу, «S»-подібні мотиви».

У кінці книги-альбому вміщено бібліографічний додаток основної літератури за темою дослідження.


Буковинське вишиття і ткацтво: знаки-символи : [книга-альбом] / [авт. тексту Н. Марусик ; перед. сл., упорядкув., зразки вишив. і ткацтва з приват. колекц. М. Шкрібляка]. – Київ–Чернівці, 2011. – 80 с.

 

Меленчук Ольга. У мистецькому різнобарв’ї

U-mysteckomu-riznobarviУ книзі вперше узагальнено здобутки у галузі буковинської мистецької шевченкіани з її півторастолітньою історією. Увагу приділено двом аспектам: відображення шевченківської тематики в образотворчому та різних видах декоративно-прикладного мистецтва (ткацтві, вишивці, різьбленні по дереву, кераміці, декоративному розписі тощо). Простежено шевченківські мотиви у творчості відомих професійних художників і народних умільців краю кінця ХІХ – початку ХХІ століття, зосібна Юстина Пігуляка, Миколи Івасюка, Пантелеймона Видинівського, Євзебія Ліпецького, Корнелія Дзержика, Домки Ботушанської, Палія Чорногуза, Леона Копельмана, Ірини Беклемішевої та ін.

Окремо акцентовано на графіці та скульптурі. Вагомий внесок у розвиток екслібрисної шевченкіани на Буковині зробив відомий український художник і графік Орест Криворучко, в колекції якого налічується більше 400 авторських екслібрисів, що відтворюють життя і творчість Т. Шевченка та унікальними є твори видатного майстра книжкової графіки і малярства Івана Балана, які помітно збагачують та розширюють буковинську шевченкіану в екслібрисах.

Відтворення образу Т. Шевченка також детально простежено в монументальній скульптурі, представленій великими і малими формами. З’ясовано, що буковинська скульптурна шевченкіана бере витоки від початку ХХ століття й презентована мистецькими творами Михайла Гаврилка, Опанаса Шевчукевича, Миколи Ісопенка, Володимира Римаря, Івана Салевича та ін.

У вишивці, ткацтві, різьбі по дереву до образу Т. Шевченка апелювали як видатні майстри, так і самодіяльні мистці з різних куточків Буковини, зокрема Георгій Гарас, Олена Гасюк, Марія Гудима, Фрозина Гулей, Аделія Завадюк, Марія Іванюк, Василина Коліщук, Марія Клим, Параска Клим, Марія Ковалюк, Василина Коліщук, Вікторія Леко, Вікторія Новосівська, Михайло Покиданець, Зоя Давиденко, Валентина Нікуліна-Холоменюк, Олена Француз, Вікторія Китайгородська, Тарас Герцюк, Василь Шевчук, Ярослав Пасічанський та ін. Наголошено на особливостях формування творчого доробку кожного з митців та визначено місце і роль Т. Шевченка у національно-культурному житті Буковини кінця ХІХ – початку ХХІ століття.

Детальніше...

Народні майстри Буковини: мистецький довідник

Народні майстри БуковиниУ виданні запропоновано короткий інформаційно-аналітичний огляд сучасного розвитку народного мистецтва Буковини та біографічні відомості про майстрів народної творчості краю й осередки творчих спілок, які їх об’єднують.

У передмові до мистецького довідника під назвою «Невичерпні джерела Буковинської неповторності» Микола Шкрібляк акцентує на найпоширеніших видах народних ремесел, які нині продовжують розвиватися на Буковині, це, зокрема, художня обробка дерева (бондарство малих форм, поєднане з випалюванням), різьблення, інкрустація по дереву, лозоплетіння, вишивка, ткацтво, художня обробкаметалу, шкіри (щоправда, дещо занепадає нині), гончарство, писанкарство, народне малярство та перелічує імена творців і носіїв народної традиції, називає локальні центри популяризації творчості народних умільців образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва.

Продовженорозширений огляд розвитку різних видів народного мистецтва у матеріалі Дарини Яремчук «Жива традиція народних ремесел», у якому детально простежено функціонування й діяльність різноманітних конкурсів, фестивалів, проведення масових святкових заходів, запровадження премій у галузі культури і мистецтва з метою підтримки й популяризації традиційних народних ремесел.

Детальніше...