Традиція і мистецтво тисячоліттями накопичують суспільний досвід, а відтак відтворюють в межах своєї знакової системи. І нерідко в обрядових чи арт-наративах можна зчитати не тільки пульс часу, а і передвісництво настроїв, що «витали у повітрі». Одним із таких образів, що майже суголосно промовляє з робіт сучасних художників та фотографів – войовнича лялька. На перший погляд, у неї впізнавана атрибутика традиційної ляльки-мотанки («порожнє» або означене хрестом обличчя, силуетність, захисна семантика), і образ тяжіє то «Нареченої» чи «Берегині», і разом з тим ця лялька – розбурхана війною, а тому вона «поводиться» цілком по-іншому, як «Берегиня» мирного часу, вона.. озброєна.

Як зазначає дослідниця семантики народної іграшки О.Скляренко у праці «Особливості міфологічного світосприйняття української традиційної народної ляльки», «..функція ляльки – матеріалізація емоційно-душевного світу людини».

Мотив обрядової інтуїції, на наш погляд, є домінантним для картини Марти Пітчук «Мотанка в хмарах.На червоному. Полтавщина» (2021), це полотно написане ще до початку війни. І промовистою є прочитання картини реципієнтом – серед відгуків-асоціацій виокремимо такі: «Лялька-передвісниця», «Мотанка, що танцює у вогні», «Пробудження», «Переможниця». Образ ляльки-мотанки, котрий промовляє традиційними регіональними етнографічними кодами - наскрізний для творчості Марти Пітчук. Проте лялька-передвісниця, написана восени 2021 року – особлива серед її робіт, адже вона промовляє не тільки обрядово-ментальні наративи, а й історично зумовлені настрої. Настрої назрівання повномасштабної війни.

У зразковій аматорській вокальній студії «Щасливі діти» Хотинського БНТД (керівник – Альона Татарчук) виховують мистецьке майбутнє нашого краю. Впевнені, що через деякий час ці юні таланти будуть прославляти Україну по світах. У непростий для країни час нас продовжує підтримувати гарна пісня. Сьогодні двома композиціями вас вітає вихованка студії Вікторія Деордійчук.

Традиційна культура різних регіонів України надається до алюзій та паралелей, коли мова заходить про універсальні категорії, як ось хлібна культура, образ дерева чи лімінальні пороги людського віку. Сьогодні ми спілкувалися про полісько-буковинські паралелі, окремо аналізуючи деякі з елементів нематеріальної культурної спадщини Буковини, зокрема – «Буковинське поминальне деревце з дарами», «Новорічна традиція буковинського маланкування», «Обряд на викликання дощу «ховання ляльки» «Гуцульська мала боднарка з випалюванням».

Гостями майстерні-світлиці народних ремесел та декоративного мистецтва, котра діє при нашій установі, стали поважні гості - кандидатка історичних наук, наукова співробітниця Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т.Рильського НАН України Любов Боса та кандидат історичних наук, мистецтвознавець, етнолог, викладач Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука Олександр Босий.

Етнолог та фольклорист, академік Володимир Гнатюк називав казку серед найдавніших витворів колективної творчості і саме в ній пропонував шукати ключі до розуміння історії та традицій краю, адже тисячолітня казка акумулювала чимало.

Тому саме у день народження Володимира Гнатюка, 9 травня, розмовний клуб з вивчення української мови був присвячений саме народним казкам – зокрема, лекторка Іванна Стеф’юк проаналізувала питомо українські казкові образи, котрі з наших сюжетів стали мандрівними, а також як казка впливає на людину. Окремо у лекції-мандрівці йшлося про персонажів гуцульської, буковинської та поліської демонології, дізналися відвідувачі також походження відомого вислову «місця сили».