Автографи Івана Салевича

Шкода - своїх творінь скульптори не підписують. Поєднавши своє ім’я з історією і пам’яттю тих, хто став її частиною і творцем.

Ім’я чернівецького скульптора Івана Салевича поєдналося з іменами співака Назарія Яремчука і композитора Богдана Крижанівського, байкаря Еліезера Штейнбарга і режисера й актора Бориса Боріна, поета Пауля Целана і героїв Буковинського куреня. Від кінця вісімдесятих років минулого століття, на хвилі національного й духовного відродження України саме талант скульптора Івана Салевича став активно затребуваним. Тоді Чернівці збагатились багатьма монументальними автографами митця.

Тієї «урожайної» пори відбулася наша розмова, яку пригадуємо у день 60-ліття митця …

Буковий вінок Мельпомени

У річницю з дня його народження згадуємо заслуженого артиста України, актора Чернівецького музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської Омеляна Савку.

Коли з Львівського театру імені Марії Заньковецької «для зміцнення творчого потенціалу» столичного театру імені Івана Франка забрали Богдана Ступку, колектив надовго втратив (а це відчув і глядач) на своїй сцені типового галичанина, більше того – характерного львів’янина. Йдеться тут не стільки про одне з амплуа популярного актора з багатющою творчою палітрою, скільки про цілий образно-сценічний пласт, який краще, точніше і соковитіше, ніж це робив Ступка, відтворити ніхто не зміг.

Важко стверджувати, чи в кожному театрі є актор, що яскраво втілює конкретний місцевий типаж. А ось у Чернівецькому театрі імені Ольги Кобилянської таким, безперечно, був заслужений артист України Омелян Мафтейович Савка. В уяві багатьох любителів театру, які подибували на афішах це ім’я, одразу поставав цілісний портрет артиста, зітканий передусім з характерних рис його сценічних героїв. Мовні інтонації і манера говорити, незлоблива хитруватість і природний гумор створених ним героїв з народу, особливо у виставах за творами буковинців Юрія Федьковича, Сидора Воробкевича, Ольги Кобилянської.

Проникнення у природу

Художник-пейзажист – людина, яка живе в нерозривній єдності з природою, розкриває її для того, щоб краще пізнати світ, а крізь цю призму і самого себе. Тим самим художник знаходиться в постійному пошуку гармонійного співіснування людини і природи. Ці слова сповна стосуються талановитого художника - Дмитра Бескубського. Його пейзажі пройняті хвилюючою любов’ю до природи, але не менш важливим є й те, що митець разом із сім’єю вирощує неймовірну красу на подвір’ї – весняні та літні квіти.

Народився Дмитро Васильович 10 липня 1975 року в селі Романківці Сокирянського району Чернівецької області. Обираючи свій життєвий шлях, не мислив себе без малювання. Вищу освіту здобув у Кам’янець-Подільському національному університеті ім. Івана Огієнка за спеціальністю «образотворче мистецтво» (2008-2011рр.).

Понад дев’ять років працює на мистецькій ниві викладачем Кельменецької художньої школи, паралельно вчителем образотворчого мистецтва у Івановецькій ЗОШ, прививаючи любов до мистецтва підростаючому поколінню.

Формологічна модифікація Анатолія Житарюка

Творчість художників ХХІ ст. – життєдайне джерело натхнення, мудрості, креативності, яке збагачує нас новим мистецьким досвідом, що ґрунтується на новітніх тенденціях загальноєвропейського простору. Кожен творець є індивідуальним, незвичним, особливим, тому його роботи потребують інтерпретації. Один із таких талановитих художників – Анатолій Миколайович Житарюк – творець естетичних метаморфоз та інтимної лірики. Свобода творчості та унікальна манера письма художника розкриває його неординарне мислення та широке світобачення. Він із тих художників, які заставляють замислитись над духовністю, гармонією, філософією таємничості – своєрідне кодування багатогранності краси жіночого тіла. За улюбленою тематикою мистця можна порівняти із всесвітньо відомим французьким художником-імпресіоністом П’єром Огюстом Ренуаром, для якого центром всесвіту була жінка.