Тема, яка з одного боку дуже загальна, а з іншого – близька багатьом: «Невідоме про відоме: тварини в нашій традиції».
Зокрема, які таємниці гуцульського та бессарабського вівчарства, чому буковинські ґаздині корову називають рахманною і ставляться до неї з особливим трепетом, як представлені «звірині» образи в новорічній традиції буковинського маланкування, які українські території вважають однією зі світових прабатьківщин свійського коня – про це та багато іншого почули відвідувачі свіжої етнографічної студії від дослідницького проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва.
Окремо акцентувалося на таких темах:
• обряд «Засівання конем» у селі Вістря як елемент нематеріальної культурної спадщини і порівняння філософських посилів цього обряду з образом коня у традиції маланкування Чернівецької області та з величальними обрядами на честь дівчини «Плєс» («Пляс») на прикладі сіл Ржавинці та Клішківці;
• казки про тварин і студії Івана Франка у цьому напрямку;
• космогонічні та соціально-історичні підтексти деяких звіриних образів буковинської Маланки;
• вівчарський обрядовий календар Північної Бессарабії та обряд першого задою на Буковинській Гуцульщині в порівнянні з болгарськими пастушими практиками;
• образ кота в українській традиції (від «спілкування» з домовиками до образу в колискових);
• образи вола та корови в народній культурі буковинців.
Захід провела кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва, кандидатка філологічних наук Іванна Стеф’юк.
Фото: Ігор Молоткін