Дещо про іменинні традиції Буковини: чуга, вінок і Василева купанка

(Роздуми до етнопроєкту "Буковинське Різдво") 

Запис тринадцятий

Ще століття тому люди мало відзначали дні народження, а багато хто взагалі не знав власної дати народження (тільки місяць), поки не доведеться мати справу з документами. «Я народилася десь в лютому», - таку тезу можна почути від людей 20-х років народження і справа не у поганій памʼяті. Річ у тім, що значно більше в той час шанувався день імені, іменини, а день народження – менше. На Буковині збереглося кілька варіантів пошановування іменнинників, причому що цікаво: чоловіків та жінок вшановували по-різному. Враховуючи, що у передріздвяну пору та період новоріччя ціла «іменинна плеяда» - Анни, Романа, Андрея, Миколая, Степана, Василя, Івана – ми вирішили спеціально в рамках проєкту «Буковинське Різдво» зробити стислий огляд того, які іменинні традиції побутують на Буковині.

Що то за звір: штрихи до обрядового бестіарію

 (Роздуми до етнопроєкту "Буковинське Різдво")  

Запис дванадцятий  

В високогірних селах Гуцульщини збереглася одна цікава традиція – не називати потойбічні сили, хижахів, стихію чи хворобу прямо, а вдаватися до парафразу, описового називання. Тобто те, чого бояться, тільки описують, не називаючи прямо (аби не накликати). Ведмідь – «вуйко», змія – «софійка», невиліковна хвороба «то, щезло би», чорт – «нетрудний», вовк – «колядник». В такому асоціативному ряду може здатися, що для горянина хижак – це одне лиш лихо, і навіть причини вгадаються – адже той же вовк чи ведмідь є прямою загрозою як для худоби, так і для людей. Але виникає три запитання: чому вовка називають саме колядником, чому його запрошують першим на Святвечір, коли вносять дідуха (згадка про це є у праці В.Шухевича «Гуцульщина») та чому маланкарі як на Буковині, так і на сусідньому Прикарпатті втілюють образи ведмедів – крилатих і звичайних. Отже, що поєднує вовка та ведмедя з новорічно-різдвяною обрядовістю?

Розпочнемо, мабуть, із вовка. Олекса Воропай пише, що у вовка в українській традиційній культурі дуже поважний покровитель – сам святий Миколай (як і у ведмедя). За легендою, саме він розпоряджається, котру худобу хижаки можуть полювати. Вовк і ведмідь вважаються справедливими хижаками. Звичайно, кожен господар пильнує свою худобу, але якщо якась блудна вівця відбивається – як правило, він її не надто ретельно шукає, існує і приказка: «Блудна вівця – вовкові вечеря».

Свята вечеря по-пилипецьки

(майстер-клас онлайн етнопроєкту "Буковинське Різдво"

Святкова кухня (відео одинадцяте )

І хоч до першої, як кажуть у народі, Святої вечері, перед Різдвом, наш відеосюжет не потрапив в інформаційний простір, зате напередодні другого Святвечора - 18-го січня - ця розповідь буде дуже доречною. Бо ж на Буковині цього дня також готують чимало смачних пісних страв. Й унікальні поради гарної господині Марії Іллівни ШЕВЧУК із багатого народною творчістю села Прилипче, що на Заставнівщині, саме зараз знадобляться, як ніколи.

На гостину до пані Марії завітала Ірина Володимирівна Матійчук, директорка Центру культури, дозвілля та відпочинку Кострижівської селищної ради.

Філософія живопису Анатолія Фурлета

(мистецька палітра онлайн-етнопроєкту «Буковинське Різдво»)

Із творчого доробку (вибране одинадцяте)

Анатолій Фурлет – відомий буковинський художник, член Національної спілки художників України, лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Ольги Кобилянської (2020 р.), премії ім. Михайла Дерегуса Міністерства культури України (2020 р.).

Народився 13 лютого 1958 року в селі Чепоноси Хотинського району Чернівецької області. Початкову мистецьку освіту здобув у Хотинській дитячій художній школі (1974-1976 рр.), вищу - в Одеському педагогічному інституті на художньо-графічному факультеті (1978-1983 рр.). Після навчання з 1983 р. працював викладачем у дитячій художній школі в місті Городок Хмельницької області, а через 3 роки став її директором. З 2000 року на Київщині у місті Буча зорганізував спеціалізовані художні класи на базі школи №4 і пропрацював там до виходу на пенсію.