КАЗКА СЕРЕД БУДНЯ У БУКОВИНСЬКОМУ ЧАГРІ

Всього в кількох хвилинах машиною чи автобусом від Чернівців – село Чагор, яке цікаво поєднує гонорові новобудови з давніми і дуже мальовничими будинками під ґонтою, а також камінними огорожами з голубами, охайними кошницями для зберігання кукурудзи та колоритними криницями із символікою світла. Село,в якому часи переплітаються.

На жаль, не кожне (навіть наймальовничіше) село зараз може похвалитися музеєм старожитностей – іноді для того, аби побачити традицію одягової культури чи побуту села, треба відвідати кілька районних чи обласних музеїв,а також відвідати старожилів і розпитати їх, як було колись.

На щастя, Чагор тут виняток – у цьому селі є справжня оаза етнографії, яку хтось називає інтерактивним музеєм, хтось – простором народної культури, а людина, яка все це створила і облаштувала – Наталія Машталір – називає це рідним з дитинства словом «хачи́на». Саме так, без «т», як було би звичніше, наприклад, на Гуцульщині. Наталія Машталір колекціонує старожитності, займається художньою обробкою шкіри, а у війну вона з родиною налагодили домашнє виробництво енергетичних батончиків та окопних свічок на фронт. А ще глобальна темрява війни підштовхнула її шукати світло і порятунок у народній культурі. В тому, що дихає світлом і любов’ю.

Вони з чоловіком Андрієм – не чагорські. «Парашутисти», - як жартує пані Наталія. Пан Андрій родом із Тернопілля, пані Наталія – з Ломачинців на Сокирянщині, вони разом проживали у Чернівцях. І в якийсь момент за покликом серця купили хату в Чагрі, де Наталія облаштувала простір з колекцією старожитностей. Деякі з них куплені разом із хатою, деякі придбала підчас експедиційних пошуків, деякі (наприклад, родинні сорочки-червонєнки) – ломачинські. Тоді ж майстриня захопилася виготовленням бісерних прикрас – силянок, ґерданів, котильонів. Що цікаво, у Чагрі, як і ще в кількох ближніх селах, ґердан називають «зґардіца», хоча «зґарда» в звичному розумінні – це прикраса з одним чи кількома хрестиками. Друга місцева особливість полягає  в тому, що в більшості сіл Буковини ґердан розетковий (а особливо із дзеркальцем) є суто чоловічою прикрасою, тут же є численні архівні світлини кінця ХІХ-початку ХХ століття, де у таких прикрасах – молоді жінки. Наша традиція промовисто показує, що є загальний традиційний канон, а є місцеві особливості, які відкриваються лиш перед уважними.

Один сучасний ґердан – ну дуже особливий. Він зі спортивною емблематикою, така собі рефлексія на шарф футбольного вболівальника. Цю прикрасу Наталія Машталір створила з любов’ю для чоловіка Андрія.

У спілкуванні і співпраці з дослідницею етнографії Наталією Козачок Наталія Машталір спілкується зі старожилами села Чагор і на основі архівних фотографій відтворює ґердани, зґардіци. Одна із таких людей золотого віку – сусідка Вероніка Андоній. Наталія відтворила ґердан за її фотографією, приносить: «Дивіться, яка ви в нім були файна. Усміхніться, ви мене любите?». На нас дивиться гарна і дуже світла жінка, яка розміняла десятий десяток, а очі її блистять так, як у вродливої дівчини на старих фотографіях. Вероніка нас обіймає, називає золотими дівчатами. І довго дивиться на відновлену прикрасу з візерунком часів своєї юності. 

«Оця сорочка живе в мене три роки. Дивіться, яка вона красуня», - Наталія Машталір говорить про сорочку, горботку чи скриню тим теплим голосом, яким говорять про людину.

У Чагрі багато небесних акцентів (блакитного кольору) і пташиної символіки. Це виразно видно із колекції автентичних мальованих скринь, а також із мальованого на склі хреста. Із килимів з лелеками.

Тут свої давні музичні, маланкарські традиції. Надзвичайно багата одягова культура. При Чагорській школі діє гурток етнографії, де Наталія Козачок виховує дослідників української традиційної культури і навчає їх експедиційної роботи ще зі шкільної парти.

У Чагрі все дуже надихає. Після гостювання у Наталиній хачині, де на чільному місці біля образів – портрет Шевченка, де складені стосиком подушки аж тьохкають візерунками, де мальовані скрині, здається, перешіптуються, коли з хачини повиходять гості і вони залишаться самі.

Тут виразно відчуваєш: любов до традиції, як і інші види любові, ніяк не зімітуєш. Таке дається лиш справжнім. 

Іванна СТЕФ’ЮК – кандидатка філологічних наук,

кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»

Буковинського центру культури і мистецтва, письменниця

*** Етнографічний проєкт «Спадщина» висловлює щиру вдячність за сприяння у вивченні звичаїв Чагра майстрині та колекціонерці Наталії Машталір та дослідниці етнографії Наталії Козачок, а також родині Андоній.