Традиція і війна: досвід Буковини

Вояцька тема представлена в українській традиційній культурі у вигляді рекрутських (жовнірських) пісень, численних оповідок та бувальщин. Але не тільки: перше побажання хлопчикові як майбутньому воїнові звучить ще тоді, коли... печуться колачі для його хрестин. Так, у селі Великий Кучурів колишнього Сторожинецького району записаний такий варіант обрядової пісні:

"Мукичка біленька до пальців си ліпи,

Най си верне нарожденик, як у войско піде".

Обрядова бісерна нагрудна прикраса, котру носив вояк з собою як пам'ять про наречену і як оберіг - котильон (вівсюрок, вістончик). Рідше такі прикраси кріпилися до пояса чи використовувалися як краватка. Сучасні зразки та реконструкції вівсюрків практикує знана майстриня з нанизування бісеру, краєзнавиця Анна Проскуріна-Ватаманюк (Вижниччина).

Котильон як знак уваги від дівчини дарувався юнакові у період великодніх свят або ж перед відходом його на війну. Так, у статті "Котильон – відзнака-оберіг в українських військових формуваннях періоду національно-визвольної боротьби 1916-1950 років" (автори - Степан Пахолко, Ольго Мартин) читаємо: "Освідчення-котильон дівчина чіпляла уподобаному нею парубку на одяг з лівого боку грудей як запрошення на "котильоновий вальс". Після танцю вдячний за такий дарунок хлопець мав обов'язок пригостити дівчину солодощами".

Котильон – відзнака-оберіг в українських військових формуваннях періоду національно-визвольної боротьби 1916-1950 років

На старовинних фото зустрічаємо вівсюрок на воєнному однострої учасників національно-визвольних формувань, що наводить дослідників на думку про оберегове значення котильонів. Воїнам-повстанцям наречені виплітали, окрім орнаментів, геральдичні символи (прапор, герб), ініціали власника, іноді - короткі словесні побажання.

Існувало і локальне розрізнення стосовно того, де і в який спосіб потрібно носити котильон. Зокрема, жителі Північної Буковини котильон кріпили на сорочку або мінтян (киптар) - ліворуч грудей. Мешканці ж Буковинського Поділля носили таку прикрасу на грудях (нежонатий – з лівого боку, жонатий – з правого), або підвішеною до поясу.

По суті, котильон (вівсюрок) можна вважати адресним оберегом, виготовленим жінкою для дорогого їй вояка-чоловіка (брата, чоловіка чи нареченого).

Споріднена з мілітарною, військовою є січова тематика, оскільки вона має стосунок до військово-патріотичного вишколу українців. І вона теж залишила свій виразний слід у традиційній культурі. Зокрема, у селі Суховерхів (колишній Кіцманський, зараз – Чернівецький район Буковини) одним із найпоширеніших і найпочесніших маланкарських образів є Козак. Якщо інші варіанти маланкування (с.Красна, смт Вашківці) – дещо збитошні, і перехожі намагаються втекти від маланок, які обов’язково вчинять якийсь бешкет (облиють водою, вимажуть сажею, вимагатимуть «викуп»), то приєднатися до танцю суховертівської маланки – для односельців великий гонор. Образ Козака тут абсолютно синонімічний до січовика і ми вважаємо, що на становлення цього образу повпливали Кіцманська та Лужанська січі, котрі діяли на початку ХХ століття і котрі справили сутнісно важливу роль у становленні світогляду буковинців.

Котильон з приватної збірки, зберігала вдова воїна УПА з Сколівського району на Львівщині. Власноручно виготовлений дружиною воїна, як оберіг від ворожої кулі. Розмір: 145х50 мм	Котильон з ініціалами “X.Ж.”. Місце походження не встановлене. Розмір: 140×59 мм	Котильон належав воїну дивізії “Галичина”. Походить котильон з Бродовського району Львівської області. Розмір: 140×45 мм

Ще один виразно мілітарний образ представлений у вашківецькій периберії – Букшандар. З самої назви розуміємо, що це – буковинський жандарм, солдат австрійської армії. Детальніше витоки і символіку цього образу досліджує краєзнавець Олексій Попович (смт Вашківці).

Проводи, 1951 р. с. Осокорівка Нововоронцівського р-ну Херсонської обл. Фото скопіювала Боса Л.Г.

До обрядів, які мають прямий стосунок до мілітарної тематики, відносимо також виряд (вірєд, видрєдини, проводи) – урочисті проводи новобранця до війська). Одним з ритуальних подарунків на цьому обряді є шервитка (шерінка) – якщо дівчині подобається парубок і його забирають до війська, вона йому на виряді дарує вишиту хустинку, і це негласний символ, що вона йому бажає безпечної служби і дочекається його з війська. На Буковині хусточка відігравала роль атрибута для освідчення ще в одному випадку – урочистому танці «Хусточка», який згодом втратив свою інтимність і став естафетним. А первісно, як читаємо у Г.Кожолянка, хусточку на данці перед церквою дарувала дівчина суто тому парубкові, який запав у серце. Якщо ж він забрав хусточку – засилатиме старостів, якщо перепросив і повернув – дівчина не люба йому.

У деяких регіонах (наприклад, Херсонщина) момент адресності вишитої хусточки на виряді також втрачено, тож парубкові могли дарувати хусточки не просто дівчата, котрі симпатизують парубкові, а всі запрошені на виряд. Заміжні ж жінки обв’язують такими хусточками зап’ястя новобранця. У цьому випадку це не так знак уваги і обітниця дочекатися, скільки невербальне прохання повернутися живим.

Подібний цей обряд дещо з весіллям: так, як наречений по селу скликає на своє весілля з дружбою, так і на виряд на початку ХХ століття парубок кликав зі своїм найкращим другом (дружбою).

Цікаві і обітниці, які дає парубок перед тим, як піти з села н війну чи до війська. Так, у селі Южинець (колишня Заставнівщина) на початку ХХ століття хлопець, перед своїми проводами мусів прочистити 12 джерел у селі і біля них помолитися. Вважалося, що це вбереже його від кровопролиття (не стече кров’ю на чужій землі). Вранці перед вирядом тато обрядово вмиває лице синові, мама дає сорочку, сестра (якщо є) – рушник, якщо немає сестри – рушник дає мама. Тоді ж парубкові дають настанову: аби під час данців на виряді не обминув жодної дівчини, запросив кожну.

Також перед відбуттям до війська парубок обрядово просить вибачення в усіх, кого скривдив чи міг скривдити. Ще добре відобрежено у одній з рекрутських пісень, записаних Ольгою Магдюк на Заставнівщині:

Ой гай, мамко, ой гай, мамко

Ой гай зелененький

Від’їжджає з Буковини

Хлопець молоденький

Від’їжджавши, шапку знявши

Низенько вклонився

Будь здорова, родинонько

Може з ким сварився

Ой сварився, не сваривс

А може з ким бився

Як від’їжджав з Буковини

Низенько вклонився

Сьогоднішні новітні реалії, на жаль, засвідчують, що військова тематика – це не тільки історія, а і сучасність. І як і століття тому, актуальними є проводи, молитви за солдата і обряди, спрямовані на захист його.

В цьому стислому дослідженні ми назвали лиш основне на цю тему – мілітарний аспект у традиційній культурі. Але, маємо певність, ви доповните наші дослідження.

Іванна СТЕФ’ЮК – кандидатка філологічних наук,

докторка філософії у галузі філології,

членкиня Національної спілки письменників України,

кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва,

українська письменниця та мистецтвознавиця