ПЕРША КУПІЛЬ МАЛЕНЬКИХ БУКОВИНЦІВ – РЕГІОНАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ, ІСТОРИЧНО-ТРАДИЦІЙНА ТА СУЧАСНА АТРИБУТИКА

49428921 2177455815907875 426722464194625536 nОсобливим значенням у системі родильної обрядовості наділена перша купіль немовляти, яку раніше готувала баба-повитуха, а згодом, коли жінки перестали народжувати вдома, ця відповідальна роль перейшла до біологічної бабусі немовляти. Проте не скрізь – є населені пункти, де головна роль при купанні дитини відводиться хрещеним маткам (нанашкам).

Для першого купання немовляти заздалегідь готують посудину з водою, в яку (якщо це хлопчик), вкидають корінь дев’ясилу, аби малюк ріс сильним парубком, якщо ж купають дівчинку – додають мед та молоко і любисток, аби дитину всі любили.

Воду перед зануренням немовляти обов’язково скроплюють свяченою водою і якщо хтось зайде у дім на момент купелі – повинен вкинути у воду монети, «позолотити купіль», а фактично – побажати немовляті достатку та вберегти його від чужого ока залізом (копійка як металевий предмет наділена такими ж захисними властивостями, як ножиці під колискою дитини, шпилька на зворотному боці одягу дорослої людини тощо.

Дослідниця народних традицій Валентина Буняк так описує ініціацію гуцуленятка в земному світі через купіль і обрубування пуповини: «Коли дитина народилася, в неї обрізають пуповину і ховають її. У нас, гуцулів, тримають чи в якійсь посудині, чи в стакані, і кажуть дитині (коли вона вже трошки підросла) аби вона сама ту пуповину розв’язала. Якщо скоро зуміє розв’язати – то в дитини є хосен, буде в Бога щаслива і все буде знати зробити. Але найперше, що робили з дитиною після народження – то її мили. Купала маленьке обов’язково повитуха, вона примовляла при тому:

Водичко-йорданичко,

Вмиваєш луги-береги,

Корінь, каміння,

Вмий сю дитину

Сего хрещеного,

Чисто вчиненого.

Від гніву, ненависті, від всякого лиха».

У тій першій купелі з трав мали бути череда, ромашка (румнєнец), звіробій і чебрець. Їх вкидали першими, а за ними вже дев’ясил парубкові, цукор - дівочці, коритце з водою перехрещували і так купали мале. Перше загортали дитину у сорочку, але ненадовго. А основна таки пеліночка, то це було лляне полотно, його парили у овечому маслі, аби було м’якеньке і аби ніяка нечисть не ловилася. Потім дитині на праву руку пов’язували червону нитку, мішечок з часником (аби її злі сили не обступали) або мішечок з глиною від печі чи погаслими жаринками. І ще що важливо: старалися якнайшвидше охрестити дитину, очистити її від першородного гріха. Переважно хрестять до 40 днів, але якщо слабує дитина або мама – то на 9-й день».

Жителька села Керстенці колишнього Хотинського району Євдокія Іванівна Осадчук (1947 р.н.) каже: «Дуже часто як хлопчикам, так і дівчаткам у першу купіль можуть кидати калину або цукор, аби червонощокі були. Ну я не знаю – я своєму синові не клала цукор, але він дуже червонощокий, може то ще той цукор дався знати,в якому мене мама купала. При першій купелі не дай Боже сваритися: кажуть, що дитина, яка чує щось зле, поки вона в воді, запам’ятає це на все життя, бо вода має дуже сильну пам’ять. В першу купіль зілля різного кладуть, а вже дитина як май більша, і дуже плаче у сні або взагалі не хоче спати, то їй в купіль кидають квіток ліліяку (бузку), але небагато. Він очищає дитину від того, що їй заважає спати».

У окремих селах Буковинського Передгір’я, за дослідженнями Г. Кожолянка, у купіль дівчинки клали березове листя, щоби дитинка, коли виросте, стрункою та білявою була.

Скупане немовля баба-повитуха (пізніше – бабуся) підносить обсушитися біля печі, прилучаючи у такий спосіб маля до домашнього вогнища. Таким чином, саме з цього моменту дитина в семантичному плані приходиться родичем своїм рідним, а не від моменту народження. Відповідно, коли молода дівчина прощається зі своїм родом, виходячи заміж, то колупає піч у процесі сватання, чим символічно відображає відлучення від домашнього вогнища.

Після купелі сповиту дитину клали на кожух або ліжник і представляли родині.

Цікавий сучасний варіант обрядової купелі з ритуальним побажанням достатку, розуму та краси ми записали у селі Горбова Острицької ТГ Чернівецької області. Староста села і берегиня традицій Соріна Паламарю розповіла нам: «Кінець хрестин у нас дуже цікавий. Нанашки сідають за стіл і обов’язково дві години, три дитина має спати у тому маслі священному – тому, що її помазали при хрещенні у церкві.Після цього нанашки купають малюка.

Купають малюка, «підстригають» символічно, ці волоски в нас ліпляться на двох монетах, і коли дитина вже трохи розуміє, що то є собачка, що є кішка, їй показують ці монети і питають: «Як ти думаєш – ці волосики чиї?» І малюк має сказати. І в нас кажуть, що якщо дитина сказала, що ці волосики – коров’ячі, то буде їй везти «у корову», буде худоби багато мати. А якщо скаже «мої», то буде йому везти в усьому. В нас всі так роблять, навіть зараз. Потім, після того, як покупали дитину, нанашки обов’язково одягають у все своє і все нове. Починаючи з самого дрібного, що біля тіла, і закінчуючи туфлями, і рукавичками, і шапками... Як ти одягнеш свого хресника – так ти його будеш бачити після своєї смерті.

І обов’язково кладуть у цю першу купіль і ключі від машини, і ключі від будинку, і щітку (для дівчинки), і косметичку, і помаду, і гроші, і зошит, і ручку – щоб дитина була і гарна, і вчена, і багата.

Це перше купання, коли купають нанашки. І після того, як покупали, цю ванночку беруть так само нанашки, і йдуть на вулицю, і виливають біля якогось дуже молодого деревця, яке дає фрукти – черешня, вишня, може бути яблунька. Після цього цю ванночку кладуть вверх дном і на неї сідає наступна, яка завагітніє».

Момент купання немовляти є символічним, саме тому кожен складник – вода то чи зілля, чи атрибути додаткові – має окреме значення. У Сторожинецькому районі, до прикладу, ще до середини ХХ століття молодим мамам не рекомендували брати криничну воду для першої купелі, а тільки річкову чи джерельну (протічну). Як пояснює традиція, не тільки зовнішність дитини, але й її доля значною мірою залежить від того, наскільки ретельно витримано обряд першої купелі. Враховуючи, що джерельна чи річкова вода вільно протікає, купання в ній мало подарувати вільну і щасливу долю дитині. Згодом цей припис традиції частково унеможливився забрудненістю рік.

 

Іванна СТЕФ’ЮК – завідувачка науково-методичного

відділу дослідження та популяризації традиційної

культури Буковинського центру культури і мистецтва, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» БЦКМ, кандидатка філологічних наук, письменниця

 

ДЖЕРЕЛА:

1. Кожолянко Г. Етнографія Буковини / Георгій Кожолянко. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – т. 2. – 424 с.

2. Кожолянко Г. К. Родинно-христинна обрядовість українців Буковини / Георгій Кожолянко // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових праць / ЧНУ ім. Ю. Федьковича. – Чернівці: Золоті литаври, 2002. – Том 2. – С. 172-186.

3. Мойсей А.А. Традиційна культура населення Буковини у наукових працях румунських дослідників другої половини ХІХ – початку ХХ ст. / Антоній Мойсей – Чернівці: Рута, 2005.

4. Сеньків Іван. Гуцульська спадщина. Праці з життя і творчості гуцулів. – Чернівці-Верховина: Друк Арт, 2014.