Троянда в сучасній народній культурі Буковини

Троянда (ружа, рожа) – найгарніша, найвеличніша, найулюбленіша і найпопулярніша серед квітів, один з головних символів в українському народному мистецтві, тому що її зображення сповнені філософського узагальнення. Чимале значення має в народних повір’ях, звичаях, казках та піснях. Ружа символізує людське життя: зелень троянди – то радість, колючки – печаль, а квіти – слава; як бутон трояндовий спочатку набирається сили, потім розцвітає, а наприкінці обсипається, так і людина змолоду міцніє, в зрілості повноцінно трудиться, а в старості, немов квітка, поступово в’яне…

 Троянда – символ переходу від насіння до плоду. Це витвір живої природи, яка має мову. Кожен колір мав символічне значення: червоний – символ справжнього кохання, бордовий – краси, рожевий, оранжевий – пристрасті, молодості та життєвої енергії, білий – смирення, чистоти, вічної любові, жовтий – щастя, радості і дружби, синій – таємничості, фіолетовий – подяки, чорний - смерті.

 Народні майстри втілюють ружу у таких видах і підвидах декоративно-ужиткового мистецтва, як вишивка, килимарство, писанкарство, мале боднарство з випалюванням, розпис ікони на склі тощо. Відомі композиції: одна квітка або декілька, зі стеблом, букетом, вазоном, віночком, кущем, гірляндою, натюрмортом; з різними квітами чи рослинами; від пуп’янка до повного цвітіння; реалістичне та стилізоване потрактування [4].

 В народному іконописі на склі троянда ототожнюється з Дівою Марією, тому що апостол Павло називав зірку образом обраних у вічність, і найяскравіше з них світить Марія-Матір. Ніжна, ласкава, наче ранкова зоря вона сповіщає про схід Сонця-Христа. В християнстві зірка – також символ захисту живих людей, оскільки вважалося, що кожна людина при народженні отримує на небі зірку. На іконі кожен колір ружі мав символічне значення: білий – акт молитви, червоний – каяття, дух жертви за віру, жовтий, золотий – спокутування. Найчастіше майстри писали ці квіти на фоні, мафорії, хітоні Богородиці (Богородиця Одигітрія, Годувальниця, Покрова), пишному одязі Варвари, під фігурами Ісуса Христа та Івана Хрестителя, зображеними у дитячому віці. Писали ружі стилізованими з листочками: однією локальною плямою, тінювання виконували білою, чорною та бордовою фарбами. На Буковині лише одна майстриня пише народні ікони на склі – Альона Беженар [3].

 В писанкарстві троянду (ружу, рожу, розету, зірку) писали у вигляді 5-, 6-, 7-, 8- граної зірки. Вона символізує Сонце і Зорю, у фольклорі – вродливу дівчину, жінку. Її октограма містить в собі косий і прямий хрести, а також лівосторонню та правосторонню свастики. Існують різні види: проста, бокова, повна і сторцева. В композиціях часто зображувалася з знаками «сосонка», «краплями», «баранячими ріжками», тобто символами, які означають пробудження та зростання. Шестикутна зірка означає шість сторін горизонту, що співвідносяться з небом, а також є символом року. Червона восьмикутна зірка – символ кохання, возз’єднання чоловічого і жіночого начал, червоний колір символізує надію на щасливий шлюб. Подарувати таку писанку молодій дівчині чи хлопцеві – означало освідчитися в коханні. Такі шедеври мініатюрного живопису пишуть Михайло Дутка, Лідія та Надія Остапченки, Галина Старинська, Світлана Красовська, Наталя Суруджій, Василина Сумаряк, Марина Думітро, Наталія Савчук, Ірина Кольберт, Ганна Малий, Альона та Василь Беженарі та інші [1].

 У минулому троянда на вишиванці означала квітку Богородиці, яка є покровителькою дівчат. Зазвичай орнамент з трояндами був у вигляді безперервної смуги повторюваних елементів, які символізували неперервність руху Сонця та постійне оновлення, адже ця квітка нащадок Сонця (походить від древнього слова «Ра», а також від «руда» - у давнину так називали кров). Ружі зібрані в геометричному візерунку і сполучені ланцюжками уособлюють уявлення про всесвіт як систему, про непорушний закон космосу, де троянди виконують роль зірок. Сорочки з вишитими трояндами мали право одягати тільки незаймані дівчата, які після заміжжя і народження першої дитини припиняли носити сорочки із квітковими мотивами. Наразі троянда на сорочці трансформувалася. Її обирають як символ пристрасті, любові та яскравості. Сорочки народні майстрині вишивають гладдю, хрестиком, штаповкою, крученим швом і бісером. Орнаменти на рукавах були трьох видів: прямий, скісний, шаховий. Для Кіцманського району характерні вишиванки бісером із пишними букетами руж.

 В килимарстві головною квіткою була троянда: великі квіти з листям, букетом, у віночку, кошику, в композиції, ритмічною смугою, комбінуючи з різними квітами. Стилізація квітів наближається до природнього трактування форми, набуває живописних якостей, але при цьому слід зазначити, що орнамент геометризований, тобто регламентується ступінчастим контуром. В народних житлах килимові вироби вішали на стіну, над лавками, покривали їх, а також скрині, ліжко, піч, сани, в рідкісних випадках стелили на підлогу. Там, де жила одна дівчина на стіні висів килим з одним букетом руж, дві - «На дві квітки», три – «На три квітки». Відомі майстрині: Любов Андрущак, Раїса Кривовязова, Вікторія Китайгородська, Ніна Семенюк, Марія Вишинська, Ганна Варварюк, Євдокія Візнюк тощо.

 На Буковині залишився один носій виготовлення малих бондарних виробів з випалюванням – Володимир Ворончак. У його письмі вогнем важливим символом є ружа – графічне зображення восьмикутної зірки, інколи з виділеним центром, з крапками по кутах, розкрепованими кутами, в залежності від штампиків. Рожа в побудові схем орнаментального письма поєднується з солярними, геометричними та рослинними мотивами, такими як трикутники, зубчики, ромби, сонечка, трісушки, листочки та інші. Орнаменти базуються на розподілі поверхні дерев’яного виробу за законами композиції, яка надає формі більшої досконалості, художньої довершеності та пластичності. Ружа позначає таке ж сакральне значення як у писанкарстві [2].

 В сучасному народному мистецтві символ ружа має різну мову культури. Його функція відкриває нам шлях до духовних надбань і досягнень людства. На сьогоднішній день феномен символу в мистецтві залишається актуальним. Дослідження варто продовжувати задля глибшого вивчення особливостей народного стилю та його впливу на подальший розвиток мистецтва.

Альона БЕЖЕНАР,

мистецтвознавиця, методистка

науково-методичного відділу дослідження

та популяризації традиційної культури БЦКМ

ДЖЕРЕЛА

1. Белінська С. Б. Писанкарство Буковини. – Чернівці: Чернівецький краєзнавчий музей, 1994. – 8 с.
2. Деревоспів Володимира Ворончака. – Вижниця : Черемош, 2012. – 78 с.
3. Народна ікона на склі : альбом / Упорядник Романів-Тріска О. – Л. : Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ, 2008. – 368 с.
4. Селівачов М. Р. Лексикон української орнаментики (іконографія, номінація, стилістика, типологія). – К.: Редакція вісника «Ант», 2005. – 416 с.

ІЛЮСТРАЦІЇ:

1. А. Беженар «Ісус Христос та Іван Хреститель», скло, олія, розпис;
2. В. Беженар «Зірки», куряче яйце, аналінові фарби, восковий розпис;
3. В. Беженар «Ружі», куряче яйце, аналінові фарби, восковий розпис;
4. Г. Варварюк «Ружами», бавовна, вовна, закладне ткацтво;
5. М. Думітро «Зірка», гусяче яйце, аналінові фарби, восковий розпис;
6. Т. Сушинська «Ружі», вишивка бісером