Рахманський Великдень і човники на той світ

rahmanyУ великодню пору виходить на берег ріки дитина і пускає яєчні шкаралупки по воді. В одних регіонах ці шкарлупки – то від яєць, котрі пішли на випікання паски, в інших – це шкаралупки, що залишилися від великодньої гостини, і всі вони, звісно, половинчасті. Дитина пускає на воду їх і є вірування, що через три тижні ці шкаралупки допливуть «на той світ», зробляться доти цілісною писанкою, і сповістять рахманові, тобто далекому предкові, що у світі – Великдень.

Важко не вловити співзвучність слів «брахман» і «рахман», а відтак відчитати не просто дохристиянський, а ще праіндоєвропейський культурологічний зміст. Щодо того, хто такі рахмани (в українській традиції), то етнологи і фольклористи зазначають, що це далекий предок, який настільки давно відійшов у засвіти, що вже праведний. Є навіть паремія «Постити, ніби рахман» - тобто дуже ретельно і правильно. Прикметник «рахманний» означає «спокійний, лагідний, слухняний, світлий».

Присутній образ рахмана і в апокрифі «Ходіння Зосими до рахманів» і в «Повісті минулих літ».

Володимир Шухевич так пояснює значення цього слова: «Рахмани - це світі люди, черці [ченці], справедливі руснаки (русини), люди правої віри; ми завдячуємо їм наше життя, вони рахмани се наші кревні (кровні)».

Іван Франко так фіксує гуцульські уявлення про рахманів: «..як допливе до рахманів шкаралупка зі свяченого яйця, то вона зараз наповняється і тим одним яєчком рахмани обділяються, при чому воно лишається повним».

До речі, в багатьох регіонах України першим серед свяченого споживають саме варене чи печене яйце, і також господар ділить його на всіх.

Цікаве буковинське вірування про рахманів розповіла нам відома ткаля, писанкарка Глибоччини Євдокія Візнюк: «Ну рахмани – то є такі маленькі люди. Казали мені малій, ніби прийде такий чєс, шо 12 людий будут молотити пшеницю у печи – такі будут дрібонькі. Ну так бабуся мені пояснювала».

Відпускають шкаралупки саме на проточну воду (ріка наприклад), і на 21-26 день після Великодня настає Рахманський великдень – ще один символічний день предка.

Згадки про те, хто такий рахман, вже виглядають на казку – можливо тому, що пра-знання, які лягли в основу цього обряду, пережили кілька тисячоліть.

На Буковині вважається, що як на Рахманський великдень (Праву середу) прикласти вухо до землі – можна почути, як на тому світі дзвонять дзвони. Вважається, що рахмани не вміють відмірювати час – саме тому шкаралупка з потойбіччя, тобто від нас, є для них орієнтиром.

Етнолог Корнило Ластівка індійські витоки української традиції заперечує, мотивуючи тим, що в наших культурах практично нічого спільного – на думку науковця, цей сюжет прийшов винятково літературним шляхом у вигляді мандрівного сюжету.

Важко сказати достеменно, як, коли і звідки прийшли в Україну уявлення про праведного рахмана, котрий живе у потойбіччі. Рахмана, котрий не вміє рахувати час, але вміє… плакати, коли люди не провідують на Великдень могили своєї рідні і не дають поману. А коли рахман плаче, як каже традиція, серед теплої весни чи літа звівається сніг…

 

Іванна СТЕФʼЮК – кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» БЦКМ,

кандидатка філологічних наук, письменниця