25 січня на базі КБУ «Музична школа №1 м. Чернівці»  відбувся міжрегіональний фаховий семінар і творчі лабараторії кращих практик для викладачів вокально-хорових відділів мистецьких шкіл Чернівецької області . Учасників заходу привітала завідувачка навчального-методичного відділу мистецьких шкіл та підвищення кваліфікації працівників культури Буковинського центру культури і мистецтва Тетяна Петришина.

Першою свою доповідь на тему: «Вокаліз – один із засобів розвитку вокальної техніки» презентувала Злата Слепінюк, старша викладачка КБУ «Музична школа № 3 м. Чернівців», також з доповіддю виступила Наталія Мацей, викладачка-методистка КБУ «Музична школа №1 м. Чернівців». Вона розкрила тему: «Значення вокально-хорової творчості української композиторки Інни Францескевич в розвитку музиканта-вокаліста в сучасній мистецькій школі Украіни».

               Уміти помічати навколо себе красу і відчувати гармонію з навколишнім світом навіть у такі найскладніші для рідної землі часи — це справжній лік для душі. У цьому переконалися працівники Дністровської ГАЕС, відвідавши наприкінці тижня персональну виставку знаної новодністровської художниці Ганни Рутковецької.

Народилася вона у с. Жван, що на Вінниччині, закінчила Хмельницьке педагогічне училище. Свою трудову діяльність на будівництві Дністровської ГЕС розпочала в 1978 році вихователем дитячого садочка «Колосок». 3 1988 року стала художником-оформлювачем та завідувачкою гуртожитком «Б». 3 2007 по 2019 роки працювала вчителем-реабілітологом із дітками-інвалідами в нашому міському територіальному центрі. Весь цей час Ганна Петрівна не покидала своє захоплення – малювання. Власну творчість і натхнення вона несла людям: була учасницею міських, районних, обласних та всеукраїнських виставок – не тільки у рідному Новодністровську, а й у Мурованих Курилівцях, Чернівцях, Вінниці, Києві.

— Картини, а це 113 робіт, представлені у мистецькій залі місцевого історичного музею, вражали, захоплювали, мотивували і навіть зцілювали зболені війною душі, — зізналася Інна Гончар, котра залишила щирий запис на згадку від імені колективу у книзі відгуків:

           Вчора, 23 січня, в Буковинському центрі культури і мистецтва відбувся обласний семінар для викладачів художніх шкіл та художніх відділів шкіл мистецтв на тему: «Створення художнього образу мистецьких творів у різних видах образотворчого мистецтва».

Відкрив семінар методист з питань діяльності художніх шкіл навчально-методичного відділу мистецьких шкіл та підвищення кваліфікації працівників культури Буковинського центру культури і мистецтва Василь Беженар.

Тему: «Виділення головного, як один із вирішальних засобів композиції. Творчий натюрморт у техніці колажу» презентувала директорка, викладачка – методистка Новоселицькрої художньої школи Леся Теуту.

Про організацію самостійної роботи учнів над мистецькими проєктами для поглиблення знань з предмету «Початковий курс історії образотворчого мистецтва і архітектури» розповіла викладачка-методистка Сторожинецької художньої школи Олена Баришева, та поділилася з колегами власним педагогічним досвідом.

Особливості акварельного живопису в мистецькій школі розкрила для присутніх Лариса Скаженюк, старша викладачка Сокирянської художньої школи.

Закінчився семінар підбиттям підсумків та професійною дискусією учасників навчально-методичного заходу.

 І в молодят, і  в їхніх батьків на весіллі є кілька обрядових «заступників», котрі візьмуть на себе чимало ролей для того, аби дійство ішло чинно і за порядком. Для батьків такими «заступниками» є весільні батьки (у різних регіонах натрапимо на різні назви і трактування того, скільки їх повинно бути), а довіреними особами молодят є дружби і дружки.

 У межах цього нарису хотілося би поговорити саме про дружбів, яких, до слова по-різному називають у різних регіонах. Десь кажуть «дружба»,«дружко» – ці назви вказують на те, що дружба і наречений – це приятелі, товариші, а нерідко -  й побратими. За дружбу на теренах Буковини, Прикарпаття та ін. не може іти рідний брат (бо це вже певне змішування обрядових ролей). Десь дружбу називають «боярин» - і це не тільки відгомін княжих традицій, а і вказівка на те, що весільний дружба має чималий вплив у весільному чині, він має обрядову владу.

На Буковині дружбів називають словами «ватажèл»,«ватаг», «батажей» (з рум. Vatăjél). В румунській мові це слово має кілька значень, і одна з них керівник, розпорядник, лицар честі на весіллі [2]. Це слово співзвучне і з відомими вам словами «ватаг», «ватажок», які також означають чоловіка-лідера у різних середовищах. І що цікаво, фемінітива від слова «ватажèл» у обрядовій лексиці Буковини ми не зафіксували – дружок так і називають – «дружка». Як і немає фемінітива в даному обрядовому контексті до слова «боярин» - старший боярин є, старшої боярині – немає.  На нашу думку, це лексичний маркер гендерних уявлень суспільства, що головним є чоловік, він повинен розпочати обряд весілля і він повинен закінчити.