Український колорит у сучасному інтер'єрі житла

Витинанкові форми з паперу формувалися впродовж півтора століття, трансформувалися їхні композиції, збагатилася палітра кольорів, збільшилася варіативність паперу, удосконалювалися технології виконання, знаково-символічна мова набула нового значення, розширилася сфера функціонування. Сучасний дизайн інтер’єру є тією предметно-просторовою сферою, яка розкриває світогляд людини, її уподобання, оточення та побут. Використання витинанок у власному житлі - доказ того, що українці цінують свої традиції, бережуть і пишаються ними. Саме цей генокод відрізняє українську культуру від інших.

Дизайн інтер’єру, що оздоблений витинанками – симбіоз різних стилів, які гармонійно співіснують в одному просторі. Сьогодні актуальними тенденціями виступають фіранки, шпалери, килими, стрічки, настінні та меблеві декоративно-оздоблювальні елементи, об’ємна скульптура тощо. Основний акцент робиться на декоративному вирішенні. Поширені техніки: витинання, вирізування, штемпелювання, аплікація, проколювання та відщипування.

Сволок як елемент сучасного інтер’єру житла

У сучасному житловому інтер’єрі дизайнери гармонійно використовують конструктивні елементи українського традиційного житла. Одним із таких є сволок (колода, балка, перекладина, кроква) – головна балка під стелею, яка розміщується по поздовжній осі. Вона має не лише функціональне призначення, але й декоративне. В сучасному інтер’єрному просторі майстри використовують нові технології, матеріали та декоративне оздоблення.

У XVI – XVIIIст. сволоку відводилася особлива роль у народному житті. Чимале значення має в народних повір’ях, звичаях, казках та піснях. Відомо, що в давнину люди боялися злих духів, тому намагалися захистити себе різними способами. Сволоки народні майстри дереворізьблення та малярства наповнювали своєрідною знаковою системою, яка є свідченням архаїчних та християнських вірувань – геометричні, солярні, рослинні та християнські знаки. Такий орнамент ставав перепоною для нечистої сили і сприяв благополуччю родини, тому словок – магічно-практичний оберіг дому. В побуті також відображався і космогонізм мислення родини. Образ дому відповідав образу світобудови. Вертикальна структура житла прирівнювалася з трьома сферами: небесною, наземною і підземною. Архітектурний декор був тією ланкою, яка пов’язувала частини внутрішнього та зовнішнього простору. Сволок – межа між «передньою» та «задньою» частинами хати.

Марафта Шемчук: аби узір не переривався

Крок за кроком вивчаємо ткацтво – лаконічну і разом з тим промовисту знакову систему нашого національного мислення. Ми в селі Брусниця (колишня Кіцманщина, зараз – Вижницький район). Заходимо у світлицю, і яку, здається, зараз за нами зайде господиня і розповідатиме нам про технологію буковинського ткацтва. Адже Марафта Шемчук – знана майстриня, ще з молодих років тче вона горботки, запаски, торбини і, звичайно, баюрки. Колись юною дівчиною перейняла ремісничі тонкощі від мами, Марії Козьми, і з того часу не було в Брусниці такого дому, куди би Марафта Самійлівна не ткала на замовлення. Ще з юних років чула, що золоті руки має (хоча і вважається, що технології народного мистецтва можна опанувати тільки з великим досвідом).

Гончарний промисел Василя Николайка

Художня культура Бессарабії чи не найкраще проявила себе у декоративно-ужитковому мистецтві, зокрема народному гончарстві, що має давню традицію й цікаві прояви колективної та індивідуальної творчості. Кожен майстер, розвиваючись у загальному руслі, формував спільну традицію, створюючи авторські глиняні вироби. Одним з найбільших осередків наприкінці ХІХ століття стало село Коболчин Сокирянського (нині Дністровського) району. Вироби цих народних майстрів вирізняються оригінальною художньою мовою, пластикою форм та орнаментальним декором. Історично усталений асортимент гончарних виробів відповідав практичним потребам, особливостям побуту та функціональним призначенням. Вони виконували ужиткову, естетичну та обрядову функції.