Образ Тараса Шевченка у мистецькому житті Буковини 40-80-х років ХХ століття

Серед славних мистецьких імен та їхніх творів, які впродовж півстоліття радянської влади на Буковині присвячувалися постаті Тараса Григоровича Шевченка, знаходимо імена відомих майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, які в своїх роботах використовували послідовно елементи народної орнаментики та техніки традиційних ремесл.

Після встановлення на Буковині радянської влади у 1940 р. спостерігаються певні зміни в мистецькому житті краю. Дехто з митців з академічною європейською освітою, наприклад, Є.Ліпецький, П.Видинівський та ін., емігрували за кордон. Натомість Чернівецький край відкрив свої обійми для багатьох випускників Львівського, Київського, Харківського мистецьких закладів, «які привнесли у багату палітру мистецького життя Чернівців ознаки мистецьких шкіл своїх наставників» [1]. До таких належать: І.Холоменюк, І.Беклемішева, Б.Купневський, П.Борисенко, Г.Васягін, І.Гордіца та ін.

Буковинська ікона на склі. Семантика та стилістика

Ікони на склі - ­вид декоративно-ужиткового мистецтва, твори сакрального живопису, які відображають суть християнської етнокультури окремого краю.

Буковина була одним із найбільших центрів розвитку народного іконопису, поряд з Гуцульщиною та Покуттям. Скляні образú побутували в другій половині XIX – першій третині ХХ століття. Становлення іконографії тісно пов’язане із поширеними на той час зразками графічної продукції. Попередником хатніх ікон є дереворит, який часто слугував зразком для наслідування. Технологія написання образíв запозичена майстрами із Румунії, Молдови та Словаччини. У ХХ ст. розвиток ікон на склі занепадає, на зміну йому приходять ікони-олеографії.

Бабинські килими – рукотворна краса Бессарабії

Серед найважливіших завдань у сфері культури нині важко знайти вагомішого, ніж збереження, дослідження та популяризація елементів нематеріальної культурної спадщини, адже це є та сутнісна основа творчого генія народу, яка утвердить його національну ідентичність та неповторність. На Буковині до обласного Переліку щороку подаються нові самобутні елементи НКС. Бессарабський тканий килим – один із них.

Килимарство – народний художній промисел, який був цінним з давніх-давен, його вартісність – і мистецька, і матеріальна – залишилася і до сьогодні, як окраса інтер’єру житла, але функції значно розширилися. Такий вид народного ткацтва виник з тих часів, коли люди навчилися виробляти пряжу і тканину з волокнистих матеріалів.

«Повернення обрядової памʼяті», або деякі штрихи до історії та семантики тканого рушника

Рушник у своєму побутовому та сакрально-обрядовому втіленні пройшов не одне тисячоліття і акумулював семантику як власне полотна, так і візерунку, яким декорований. Навіть за відсутності візерунку рушник виконує обрядову роль і є носієм повідомлення, знаком, у вузькому розумінні – мовою.

Залежно від своєї ролі рушник поділяється на різновиди, назвемо лише кілька з них – «утеравник» (рушник для витирання рук»), «підперізник», «образóвий» («божий рушник», «божник», «покутний рушник») - рушник, яким прикрашаються ікони в хаті, «сповивач», «вінчальний», «батьківський» (яким перевʼязують вінчальних батьків), «про смерть» тощо.