Неписаний кодекс жінки при надії: етнографічний погляд

Народна традиція каже, що добробут, доля і здоров’я дитини значною мірою залежать від того, як поводить себе жінка у період вагітності. Так, жінці, що чекає дитину, забороняли дивитися на потворних людей (аби дитина не мала вад), бити чи кривдити тварин (навіть комах). Не можна дивитися на риболовлю (щоби дитина була спокійна вдачею) тощо. Тіло матері та її дитини в утробі сприймається в народній свідомості як єдине ціле, саме цим пояснюється відома заборона відмовляти вагітній жінці (це просить не жінка, а дитина її устами, а дитина ще не на цьому світі). Якщо ж вагітна у перелякові схопиться за якусь ділянку тіла – вважається, що її маля саме в тому місці матиме родову шкірну пляму.

Майбутня мама також повинна, як каже народний припис, вкрай обережно будувати свої стосунки з довколишніми: аби ніхто на неї не затаїв зло, інакше кара впаде не на маму, а на дитину. Фактично, період вагітності – перший період великої відповідальності за інше людське життя. І народна мораль, традиція через норми, заборони та настанови стає для жінки тим орієнтиром, який допомагає їй розібратися з цілком новим для неї статусом і способом життя.

Володимир Гнатюк: унікальний у всьому

Володимир Гнатюк, якому сьогодні виповнюється 150, став одним з перших професійних україністів, який вивів вітчизняну етнографію на європейський рівень. Про нього можна і треба говорити у кількох іпостасях - академіка АН України, члена наукових товариств Німеччини, Австрії та Швеції, упорядника майже 60 томів етнографічних збірок, фольклориста, літературознавця, діалектолога.

Дослідники його біографії зʼясували, що епістолярна сітка академіка вражає: Володимир Гнатюк адресувався з понад 800-ма адресатами.

Унікальний він з дитинства: володів феноменальною памʼяттю на фольклор і міг безпомилково відтворити мотив чи сюжет, почутий у ранньому дитинстві. Так само, як безпомилково відрізняв народний фольклор від сучасних йому стилізацій під фольклор. Син Івана Франка, Тарас Франко, згадує такий курйозний випадок: «До Гнатюка-етнографа я ходив у справі мого брата Петра Франка. Брат їздив, здається за дорученням Гнатюка, на кошт Етнографічної секції Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка по різних селах покутсько-гуцульського півдня і записував коломийки. Склав він також у народнім дусі коло 30 пісень і включив у збірку. Володимир Гнатюк пізнав фальш і всю збірку відхилив» [1].

Ювілейна весна для Cидора Воробкевича

Сьогодні – особлива дата в культурному календарі Буковини та і України загалом – виповнюється 185 років від дня народження письменника, священнослужителя, композитора, редактора та художника Сидора ВОРОБКЕВИЧА.

Деякий час він був не те, що видатним, а єдиним українським композитором Буковини.

Музичну освіту здобув у професора Віденського університету Ф.Кренна. Нагороджений лицарським хрестом ордена Франца Йосифа.

Особливо цікаво поєднував літературну та душпастирську діяльність: був священником одним з найпопулярніших письменників – одночасно.

Іван Франко, опікуючись його літературною долею, з-поміж усіх іпостасей виокремлює поетичну, в якій Воробкевич є «вповні паном своєї сили». Проте кожна його грань однаково плідна.

Разом із Юрієм Федьковичем вони стали зачинателями національного відродження Буковини. Сидір Воробкевич як композитор є автором понад 500 музичних творів, а як поет – автор кількох «народних пісень». Так, деякі з творів Сидора Воробкевича стали народними через свою яскраву, близької до фольклорної, мелодики. Одна з таких пісень – «Заграй ми цигане старий».

До першої поетичної збірки Сидора Воробкевича «Над Прутом» передмову писав сам Іван Франко.

Найвідомішими його літературними творами є «Пан мандатор», «Гнат Приблуда», «Скаменіла багачка», «Гуцульська доля».

Етнографічна студія. Традиція чи пережиток

Іноді людина дивні речі називає традицією. Зняти браму на Андрея 90-річній бабусі, облити з відра дівчину на вливанці, перетворити різдвяні чи великодні свята на алко-марафон... Звісно, ці речі нічого спільного з етнографією не мають. А ось до традицій мають - вони є відхиленням від них. Яка має бути традиційна вливанка, навіщо подружжя босими танцює на кукурудзяних зернах і чому в усьому так важлива логіка і міра? Ось про це наше відео.