Володимир Гнатюк: унікальний у всьому

Володимир Гнатюк, якому сьогодні виповнюється 150, став одним з перших професійних україністів, який вивів вітчизняну етнографію на європейський рівень. Про нього можна і треба говорити у кількох іпостасях - академіка АН України, члена наукових товариств Німеччини, Австрії та Швеції, упорядника майже 60 томів етнографічних збірок, фольклориста, літературознавця, діалектолога.

Дослідники його біографії зʼясували, що епістолярна сітка академіка вражає: Володимир Гнатюк адресувався з понад 800-ма адресатами.

Унікальний він з дитинства: володів феноменальною памʼяттю на фольклор і міг безпомилково відтворити мотив чи сюжет, почутий у ранньому дитинстві. Так само, як безпомилково відрізняв народний фольклор від сучасних йому стилізацій під фольклор. Син Івана Франка, Тарас Франко, згадує такий курйозний випадок: «До Гнатюка-етнографа я ходив у справі мого брата Петра Франка. Брат їздив, здається за дорученням Гнатюка, на кошт Етнографічної секції Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка по різних селах покутсько-гуцульського півдня і записував коломийки. Склав він також у народнім дусі коло 30 пісень і включив у збірку. Володимир Гнатюк пізнав фальш і всю збірку відхилив» [1].

Ювілейна весна для Cидора Воробкевича

Сьогодні – особлива дата в культурному календарі Буковини та і України загалом – виповнюється 185 років від дня народження письменника, священнослужителя, композитора, редактора та художника Сидора ВОРОБКЕВИЧА.

Деякий час він був не те, що видатним, а єдиним українським композитором Буковини.

Музичну освіту здобув у професора Віденського університету Ф.Кренна. Нагороджений лицарським хрестом ордена Франца Йосифа.

Особливо цікаво поєднував літературну та душпастирську діяльність: був священником одним з найпопулярніших письменників – одночасно.

Іван Франко, опікуючись його літературною долею, з-поміж усіх іпостасей виокремлює поетичну, в якій Воробкевич є «вповні паном своєї сили». Проте кожна його грань однаково плідна.

Разом із Юрієм Федьковичем вони стали зачинателями національного відродження Буковини. Сидір Воробкевич як композитор є автором понад 500 музичних творів, а як поет – автор кількох «народних пісень». Так, деякі з творів Сидора Воробкевича стали народними через свою яскраву, близької до фольклорної, мелодики. Одна з таких пісень – «Заграй ми цигане старий».

До першої поетичної збірки Сидора Воробкевича «Над Прутом» передмову писав сам Іван Франко.

Найвідомішими його літературними творами є «Пан мандатор», «Гнат Приблуда», «Скаменіла багачка», «Гуцульська доля».

Етнографічна студія. Традиція чи пережиток

Іноді людина дивні речі називає традицією. Зняти браму на Андрея 90-річній бабусі, облити з відра дівчину на вливанці, перетворити різдвяні чи великодні свята на алко-марафон... Звісно, ці речі нічого спільного з етнографією не мають. А ось до традицій мають - вони є відхиленням від них. Яка має бути традиційна вливанка, навіщо подружжя босими танцює на кукурудзяних зернах і чому в усьому так важлива логіка і міра? Ось про це наше відео.

Оновлюємо світ разом

Колись мудрі казали: «У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки». Кожна писанка - це своєрідний маленький світ. Є у ньому небо із зорями, вода з рибами, дерево життя з оленями й птахами, засіяне поле і трибанні церкви… Усе це потрібно малювати у певному порядку для того, аби підтримати лад та рівновагу в нашому світі.

Історія писанок сягає у далеке минуле і пов'язана з ритуалом весняного відродження на землі. Перетворювати звичайнісіньке куряче яйце на чарівну писанку в давні часи вміла кожна слов'янка. Вона, як хранителька домашнього вогнища повинна була з року в рік «оновлювати світ». Для цієї святої справи їй, окрім яєць, потрібні були: непочата вода, непочатий вогонь, нові горщики, нова полотняна серветка, бджолиний віск, свічка, фарби, розламана надвоє кісточка-вилка, узята з півнячих грудок.