ДМИТРО ГНАТЮК І НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ: ТОЧКИ ПЕРЕТИНУ (до 100-річчя від дня народження)

Дмитро Гнатюк – видатний співак, педагог та режисер, чий життєвий та творчий шлях розпочалися з Буковини. 28 березня 1925 року в родині мамаївських ґаздів Михайла та Марії з’явився син, якого назвали на честь діда Дмитром, а по-буковинськи – Мúтром. Мамаївці – особливе село, в ньому любов до народної пісні, аматорського театру та гумору – споконвічна. Згадуючи витоки власного творчого шляху, Дмитро Гнатюк неодноразово згадуватиме, що його як вокаліста помітили вперше в церковному хорі і місцевий отець Мирослав самотужки навчив його нотній грамоті. Але народна пісня жила у родині Дмитра Гнатюка завжди – а особливо зжилися з нею мати митця Марія та дідусь Дмитро. Саме з народної пісні сягають витоки музичного генія Дмитра Гнатюка. За своє творче життя митець записав 21 платівку загальним накладом майже 60 мільйонів примірників.

 Дмитро Гнатюк часто повторював: «У мене була мрія так заспівати українську пісню, як ніхто інший, і я її здійснив. Тому я — щаслива людина».

Дослідник Михайло Маслій зазначає: «Немає іншого співака, який би подарував своєму народові стільки незабутніх перлин-пісень, які відразу ж ставали народними: “Два кольори”, “Ясени”, “Вівці мої, вівці”, “Очі волошкові”, “Цвітуть осінні тихі небеса”, “Рідна мати моя”, “Марічка”. Таких можна назвати десятки».

Отже, окрім власне українських народних пісень, які є у репертуарі Дмитра Гнатюка, він є передусім неоціненним популяризатором українських народних пісень літературного походження.

СИМВОЛІЧНЕ СВІТЛО СВІТЛИЦІ

Хто побував у цьому місці, називає її «машиною часу», «порталом у автентику». Мова про майстерню-світлицю народних ремесел і декоративного мистецтва, яку 5 грудня 2012 року відкрив у Буковинському центрі культури і мистецтва очільник установи, етнолог і колекціонер старожитностей Микола Шкрібляк. Основу експозиції складають унікальні зразки традиційних строїв Чернівецької області – тут і Буковинська Гуцульщина, і Буковинське Передгір’я, і Буковинське Попруття, і Буковинська Наддністрянщина, і колоритна Північна Бессарабія. Окрім одягової культури, побачить відвідувач і експозицію, присвячену традиціям осередків української кераміки, дереворізьбленню, вишивці, писанкарству, нанизуванню бісеру, гуцульському боднарству, ткацтву тощо. Усі артефакти народного мистецтва, представлені у світлиці – це приватна колекція старожитностей Миколи Шкрібляка. Етнолог не тільки збирає зразки вишивки, писанкарства, ткацтва тощо, а й робить все для того, аби ці зразки говорили до відвідувача живою орнаментальною мовою.

ГУЦУЛСКА ПРАВДА ПРО КОЛІДУ

Трафилася мені інтересна книжка. Автор добре знаний – Петро Шекерик-Доників, який написав роман на гуцульському говорі «Дідо Иванчік», січовик і етнограф, та й тема широко відома – гуцульські колєди ти й плєси. Вийшла книжка у видавництві «Дискурсус», серія «Брустури», і вона є правдивим подарунком на Різдво кожному, хто потребує живої етнографії. Коли носій сам є дослідником і детально описує все, що закарбувалося у його спостережливій пам’яті. Ракурс нарису такий, що ніби уперше знайомлюся з колядою. Хоч ніби на Гуцулії своїй – не гостя, та й трохи знаю, хто такий береза і коли повістує трембіта. Це дуже чесний і в багатьох місцях поетичний нарис, з якого проступає і космоногіка гуцула, і чітка послідовність коляди (а точніше сказати – рєд), і збитошні жарти, і статечні правила штивності.

«БАБА ФЕДИХА» ТА ЇЇ СВІТОШНІ СВІТИ

Є у мові гуцулів таке об’ємне слово – світóшний. У перекладі на літературну мову – це святковий, урочистий. Означає щось винятково красиве і добірне, небуденне, непроминуще. У 2024 році у видавництві «Брустури» побачила світ книжка тележурналістки, моделі, збирачки і дослідниці гуцульського фольклору, лауреатки кількох літературно-мистецьких премій Уляни Маляр «Баба Федиха», і цю книжку авторка означила сама так: «Силянка казок від нас». Від кого – «нас»? Вочевидь, від самої оповідачки – Уляни, та її незримої уже (бо в засвітах) баби Федихи, котра насіяла онуці в душі добірних квіток і тому та онука відчуває красу і визбирує її, як пацьорки для делікатної силянки. То мабуть і справді книжка «Баба Федиха» - це силянка.