«ОДЯГНУТИ НА СЕБЕ РАДІСТЬ»: ДЕЩО ПРО БУКОВИНСЬКУ ТАЙСТРУ КРІЗЬ ПРИЗМУ ОСОБИСТОГО СПРИЙНЯТТЯ

«Спочатку я просто допомагала мамі і не відчувала нічого особливого. А потім воно «виринуло», коли вже мами не стало», - так розповідає про залюбленість у буковинську тайстру докторка біологічних наук, професорка Світлана Руденко, котра колекціонує ткані, вишиті та оздоблені в інший спосіб торбини, серед них – і традиційні тайстри. Розглядає їх як альтернативу екосумкам, розробила для усіх зацікавлених лекцію-презентацію «Етноекологічна традиція і сучасні виклики» (2016), в якій розповідає про тайстру як екологічний вибір. Насправді такий інтерес саме до тайстри у Світлани Степанівни – невипадковий. Адже її матір – знана дослідниця буковинського традиційного костюма, художниця-модельєрка, кандидатка мистецтвознавства Мірра Костишина. Одна з найвідоміших її праць – монографія «Український народний костюм Північної Буковини. Традиції і сучасність», де окрема роль відведена тканим аксесуарам.

ЗАПИСКИ БОЯРИНА З ОСТРОВА СТІЙКОСТІ: ПОЕТИЧНА КНИЖКА БОГДАНА МЕЛЬНИЧУКА «НЕ ПРОДАЄТЬСЯ ОТЧА ХАТА» ЯК РИТОРИЧНИЙ ДІАЛОГ З ЧАСОМ

Окрушини княжо-боярської шляхетності, зумовленої генетичною приналежністю до місця народження, зчитуємо в одному з хрестоматійних віршів Богдана Мельничука:

«Я родом з міста, що його нема.

Я родом з міста, де мій пращур мешкав.

І привселюдно, а не тайкома

Нарік його безхитрісно: Олешків».

Обізнані в краєзнавчому контексті читачі здогадалися: йдеться про боярський замок, залишки якого в покутському селі Олешків красномовно свідчать на користь шляхетного минулого цих земель. Сучасний Олешків славиться багато чим світлим, але чи не найперше тим, що саме в Олешкові народився один із найвідоміших літературознавців, професор філології, письменник та перекладач Богдан Іванович Мельничук.

«РОБИТИ СВОЄ», АБО ДЕЯКІ РОЗДУМИ НАД РАДЯНСЬКИМ ПЕРІОДОМ УКРАЇНСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ

ХХ століття для української культури – одне з переломних. Солідні книжкові наклади видання класиків, відкриття музеїв, створення ткацьких, вишивальницьких та інших артілей, колективів народної творчості – звісно, це важливі аспекти розвитку літератури, народного мистецтва та суспільного життя загалом. Проте як бути з переслідуваннями за мову, відвідування церкви чи відтворення народних звичаїв саме у автентичному, а не сценізованому вигляді? Адже ті, кого в дитинстві малювали в шкільній «Колючці» за колядники чи діалект, запам’ятають це надовго. Як і ті, кого закривали на 15 діб у райвідділку за маланкування…

Серпанкове письмо етнокультури Полісся крізь призму поезії Ірини Баковецької

Серпанкова основа поліської етнокультурної традиції, речитативна архаїка прамови, еклектика постмодерних контекстів і агіографії, а також візуальні мандрівки у світ культурної спадщини – десь так узагальнено можна охарактеризувати структурну сутність книжки-дивовижі, книжки-експерименту Ірини Баковецької «#Полісся_як_Всесвіт». Вийшла книжка у видавництві "Саміт-книга", літературний редактор письменник Сергій Пантюк.

Виклик полягає навіть не в тому, що про архаїку промовляє заголовок-хештеґ і цим самим пропонує пізнання традиційної культури цілком сучасними технічними засобами. Виклик, на нашу думку, полягає в тому, що сакральні коди дохристиянського і християнського часів Полісся заплелися в єдиний узір – русалки справляють жнива, молодиці водять Куста, і в цьому ж часопросторі ходить Богородиця при надії. У книжці Ірини Баковецької-Рачковської традиційна культура Полісся постає правдивою – містичною аж до відьомства, цнотливою, піднесено-сакральною, а почасти – стигматичною…