Дністровська Атлантида Івана Безручка

(до 100-річчя від дня народження фольклориста)

Історично склалося так, що кілька десятків сіл уздовж Дністра припинили своє існування, потрапивши у так звану «зону затоплення» напередодні та підчас будівництва Дністровської ГЕС, інші з найстаріших сіл перетворилися на наймолодші (якщо село «перенесли» в безпечне місце і за ним залишили колишню назву). Нескладно здогадатися, що традиції та фольклор цього регіону у 50-80 роки ХХ століття потребували термінової охорони, оскільки переселення цілих громад несли за собою незворотні втрати фольклористичних артефактів.

Уродженець подільського села Патринці Іван Безручко, який з дитинства цікавився усною народною творчістю, справою життя вибрав медицину, проте вдало і дуже незвично поєднував її зі збором фольклору. Більше того: Іван Безручко вважав народну творчість частиною своєї медичної практики, упродовж усього життя він вчився лікувати словом.

Хустка як барвистий шлях до етнічної пам’яті

18 травня у Буковинському центрі культури і мистецтва відбулася барвиста зустріч з українською традицією. Гості-переселенці, за співорганізації ресурсного центру Кольпінга відвідали етнографічну студію, присвячену історії буковинської традиційної вишивки та автентичної хустки.

Що таке цирка, гадючий бісер, яку символіку закладають вишивальниці у бісер і як читати орнамент – про все це йшлося у науково-популярній лекції від завідувачки науково-методичного кабінету дослідження та популяризації традиційної культури, кандидатки філологічних наук, письменниці Іванни Стеф’юк.

Практична ж частина знайомства з барвами української традиції – це майстер-клас із хусткування, причому учасники спробували як традиційні, так сучасні варіанти. А ще дізналися, як виглядають вишиті міртукові хустки, виразні хустки-баранівки, для кого в першу чергу призначена хустка-метрівка, і в чому «хитрість» штирівки.

Як і чому носили вишиванки видатні українці

Починаючи з другої половини ХІХ століття, вишита сорочка стає чимраз поширенішою у середовищі української інтелігенції. Дослідниця української міської одягової культури Марина Олійник про це каже так: «Це явище слід розглядати в контексті європейської хвилі захоплення елітою культурою власного народу, яке виникло на ґрунті революцій 1848-1849 рр., що увійшли в історію під назвою «Весна народів».

Також дослідниця наголошує, що в українській культурі саме Тарас Шевченко утвердив значення та вагомість народного одягу як одного з символів української самосвідомості.

Які ж письменники полюбляли одягати елементи традиційного народного одягу і в яких ситуаціях? Як правило, вишита сорочка чи інші елементи народного одягу «ставала в нагоді» в особливо урочистих ситуаціях (публічні збори, віча, виступи тощо) – там, де вишита сорочка буде не просто виразником іміджу, а переконливо засвідчить національні переконання свого власника.

Баба на краю часу

Дивна родина, для якої зупинився час – саме такими постають з перших хвилин головні герої вистави «Сталкери». Баба-травниця Пріся, її панічна донька Славка і наймолодший – внук та син відповідно – Вовчик. Дітвак-переросток, якого мама захищає від світу шапочкою, а баба вчить спілкуватися з русалками. Вони – ті, що не виїхали з зони відчуження і опинилися у власній реальності – адже з роками їхні уявлення про зовнішній світ стають чимраз абстрактнішими. Є ще дільничний Вася, людина-виконавець.

У постановці немає другорядних героїв. І, відповідно, не мало би бути когось одного головного, проте центральним у моєму сприйнятті став образ баби Прісі, втілений актрисою Молодого театру, Заслуженою артисткою України Ірмою Вітовською.