Маланка і її запрошення в потойбіччя

Їх у гурті дуже багато – перебраних. Але головних персонажів всього три – Коник, Маланка і Молода. Такі правила містичного новорічного дійства Маланки ближче до Дністра. Насправді маланкарських обрядових сценаріїв існує чимало, хочеться поговорити сьогодні саме про наддністрянський, точніше про незвичайне запрошення на весілля.

«Ну в нас так споконвіку – троє головні на Маланці. Коник у нас файний такий, він дзвонит, Маланка кличе на весіля, а Молода не має права тої днини говорити, їй лиш гроші кидают у торбу, а вона говорити не має права.

- Просили вас мама-тато, би прийшли на весіля’. На чітверту годину, в Сафатову долину. Там буде чікати віз з трьох коліс. Візьмèте четверте – то приїдете, а не візьмете – то не приїдете.

«КРИЛАТІ» ТАЙСТРИ БУКОВИНИ: БАРВИСТА МОВА, ЧИ ПРОСТО ФАЙНО?

Розглядаємо ткані торбини Буковини 30-х років – а чи не з кожної на нас дивиться екзотична пташка. «Торбинки з папужками і колібрі», - можна почути від гостей, які бачать візерунок вперше, бо направду пташки на тайстрах барвисті й виглядають як для наших широт незвично. Проте коли питаємо у майстринь-ткаль, хто ж зображений на торбині – все стає на свої місця: сокіл, павочка, зозулька, синичка. Килимарська палітра, як відомо, передбачає певну фантасмагорійність – звичні нам рослини чи тварини не завжди зображені реалістично, іншими словами – увесь ефект створюють самі поєднання яскравих кольорів. До прикладу, якщо сокіл та зозуля у живій природі сизі, то на килимі чи тайстрі вони – барвисті, і в цьому орнаментальна специфіка.

Що цікаво: якщо на тайстрах орнітоморфні мотиви належать до найпізніших (першими були смугасті тайстри, відтак клітинчасті, далі – «килимові», аж відтак майстри розробили спеціально адаптовані орнаменти), то в народній культурі загалом образ птаха належить до найдавніших і містить духовні смисли.

Зокрема, відразу в кількох народів є уявлення про те, що світ постав із яйця (вірування давніх індіанців, єгиптян), відповідно і верховні божества – це саме боги сонця.

Жнива під вогнем – чим особливий полудень літа

Період «від Петра до Спаса» (з 12 липня до 19 серпня за новим стилем) у народному календарі визначають як грозову пору і одночасно період жнив. Адже саме на цей період припадає найбільша кількість гроз, і саме зараз збирають хліб. Буковинський народознавець Корнило Ластівка у книжці «Рахманський Великдень» зазначає, що уявлення про липень-серпень як про грозові місяці сягають на наших теренах ще трипільських часів, що засвідчують розшифровані орнаменти та хліборобські календарі. Що цікаво: в нашій традиції існує відразу кілька приписів, як уберегтися від вогню громовиць, проте деякі з приписів говорять про нормальність, природність і навіть користь цього атмосферного явища. Іншими словами – не все страшне людина традиційно уявляє поганим.

Подушка – посередниця між сном і дійсністю

Чим є подушка в нашому домі? «Підставка для голови» на момент сну, прикраса інтер’єру, важливий атрибут родинних обрядів. На ранніх етапах свого виникнення подушка виконувала ці ж ролі, тільки виглядала дещо незвично (як для нас, сучасних). До прикладу, подушки у Давньому Єгипті були, по суті, підставками під голову (зі спеціальною виїмкою для шиї), щоби не зіпсувати зачіску підчас сну. А у Стародавньому Китаї подушка – це також підставка, але у формі спеціальної скриньки з каменю чи порцеляни. Наші ж предки, слов’янські племена, для зручного сну підкладали під голову сіно, солому, багатші – звірині хутра тощо, а згодом, аби така підставка не «кололася», додумалися зверху стелити одежу а чи й зовсім запихати сіно у мішок. Це так дуже спрощено можна пояснити шлях до звичної нам подушки з напірником, пішвою (наволочкою) і наповнювачем з пір’я, пуху чи синтепону.