Участь дітей у обрядах

Якщо одні обряди чи їхні етапи умовно відбуваються під грифом «лише для дорослих», то інші неможливі без участі дітей та юнацтва. У минулі десятиліття на весілля, наприклад, якщо дитину і брали, то для спеціальної обрядової ролі: якщо її запрошено дружкою, дружбою, світилкою чи братчиком. «Аби не бігала межи старшими», - так аргументувався цей моральний припис. І на нього кілька причин.

«На весіллю збираються ґазди, заспівати, зажартувати мають інтерес – а при дитині не скажеш. Прийде і єго чєс до набутків», - пояснює нам Ганна Полонко (Сокирянщина).

У поминальній обрядовості ж навпаки – дітей не просто беруть з собою, їм першим годиться роздати поману – у Керстенцях Хотинського району дітям роздають цукерки з поминальних деревець слив, у Кіцманському районі між дітьми розділяють «павсики» (хлібні прутики) на поминальному деревці. Вважається, що саме помана, вручена дитині, буде «приймлена» найкраще – бо душа дитяча чиста. Дитина дуже рано дізнається про межу між життям і смертю, хоча спочатку для пояснення цієї складної теми дорослі використовують евфемістичні метафори – «вуйночка уснула» (замість «померла»), «вуйка Міся Божка забрала».

Дещо про дитячі пострижини

Волосся як вмістилище душі - саме таке ставлення до зачіски в українській традиційній культурі. Тому гребінець не позичають, власне волосся не викидають (можна лише спалити). Перші пострижини маленької людини відбуваються, коли дитині виповнюється рік. Хрещені батько та матка (нанашко і нанашка) символічно зістригають по пасму з усіх чотирьох сторін голови дитини, бажаючи при цьому похресникові усіх земних благ. 

Перше обрядове зістригання волосся супроводжується традиційними діями і характеризується чітким розподілом ролей.

"Обов'язково збираються куми, і старший батько тримає ножиці, а старша матка - хустку чи платинку. Матка зістригає волоссячко "хрестом" (з-над чола, біля вушок, під тім'ячком), і це волосся завивають у хусточку чи платинку і зберігають як дорогу пам'ятку", - розповідає знавець путильських традицій Валентина Буняк.

«Лялька вийшла на полювання», або дещо про інтерпретацію образу мотанки в сучасному українському мистецтві

Традиція і мистецтво тисячоліттями накопичують суспільний досвід, а відтак відтворюють в межах своєї знакової системи. І нерідко в обрядових чи арт-наративах можна зчитати не тільки пульс часу, а і передвісництво настроїв, що «витали у повітрі». Одним із таких образів, що майже суголосно промовляє з робіт сучасних художників та фотографів – войовнича лялька. На перший погляд, у неї впізнавана атрибутика традиційної ляльки-мотанки («порожнє» або означене хрестом обличчя, силуетність, захисна семантика), і образ тяжіє то «Нареченої» чи «Берегині», і разом з тим ця лялька – розбурхана війною, а тому вона «поводиться» цілком по-іншому, як «Берегиня» мирного часу, вона.. озброєна.

Як зазначає дослідниця семантики народної іграшки О.Скляренко у праці «Особливості міфологічного світосприйняття української традиційної народної ляльки», «..функція ляльки – матеріалізація емоційно-душевного світу людини».

Мотив обрядової інтуїції, на наш погляд, є домінантним для картини Марти Пітчук «Мотанка в хмарах.На червоному. Полтавщина» (2021), це полотно написане ще до початку війни. І промовистою є прочитання картини реципієнтом – серед відгуків-асоціацій виокремимо такі: «Лялька-передвісниця», «Мотанка, що танцює у вогні», «Пробудження», «Переможниця». Образ ляльки-мотанки, котрий промовляє традиційними регіональними етнографічними кодами - наскрізний для творчості Марти Пітчук. Проте лялька-передвісниця, написана восени 2021 року – особлива серед її робіт, адже вона промовляє не тільки обрядово-ментальні наративи, а й історично зумовлені настрої. Настрої назрівання повномасштабної війни.

Вкрали молоду!

«За петрушку-за чіснок купив дівку на часок». Це про традицію викуповування дружок, а ви про що подумали? І так, наречену теж "купують". Символічно.

Викуп нареченої і дружок, «вадрове», реальні та обрядові викрадення наречених і до чого тут традиція робити збитки на Андрея – ось про це все у нашому новому подкасті «Червона книга Буковини». Ці подкасти, нагадаємо, ми створюємо ексклюзивно для «Суспільне: Буковина». Ведуча – Аліна Хрищук, спікерка – кураторка етнографічного проекту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва, письменниця, кандидатка філології Іванна Стеф’юк.