Вояцька тема представлена в українській традиційній культурі у вигляді рекрутських (жовнірських) пісень, численних оповідок та бувальщин. Але не тільки: перше побажання хлопчикові як майбутньому воїнові звучить ще тоді, коли... печуться колачі для його хрестин. Так, у селі Великий Кучурів колишнього Сторожинецького району записаний такий варіант обрядової пісні:
"Мукичка біленька до пальців си ліпи,
Най си верне нарожденик, як у войско піде".
Обрядова бісерна нагрудна прикраса, котру носив вояк з собою як пам'ять про наречену і як оберіг - котильон (вівсюрок, вістончик). Рідше такі прикраси кріпилися до пояса чи використовувалися як краватка. Сучасні зразки та реконструкції вівсюрків практикує знана майстриня з нанизування бісеру, краєзнавиця Анна Проскуріна-Ватаманюк (Вижниччина).
Котильон як знак уваги від дівчини дарувався юнакові у період великодніх свят або ж перед відходом його на війну. Так, у статті "Котильон – відзнака-оберіг в українських військових формуваннях періоду національно-визвольної боротьби 1916-1950 років" (автори - Степан Пахолко, Ольго Мартин) читаємо: "Освідчення-котильон дівчина чіпляла уподобаному нею парубку на одяг з лівого боку грудей як запрошення на "котильоновий вальс". Після танцю вдячний за такий дарунок хлопець мав обов'язок пригостити дівчину солодощами".
Детальніше...Чому сватичі «шукають куницю», що було прийнято давати у віно, а також для чого потрібне придане – ось про це черговий випуск радіопроекту «Червона книга Буковини». Автори проекту – «Суспільне: Буковина» та дослідницький проект «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва.
Даний проект має на меті показати рідкісні артефакти етнографії нашого краю. І оскільки весілля, шлюб – один з важливих етапів у житті людини, ми вирішили детальніше розповісти про дошлюбну, власне шлюбну та сімейну обрядовість Буковини.
Детальніше...Який він – «шоколадно-букетний» період наших предків, та і чи був він узгалі? Так, дуже часто за молодят питання вибору пари вирішували батьки, але це аж ніяк не виключає дошлюбних подарунків, залицянь і приємного спілкування молодих людей.
Детальніше про дошлюбні традиції буковинців – у новому випуску радіопроекту «Червона книга Буковини», в якому кураторка етнографічного проекту «Спадщина» Буковинського центру культури і мистецтва, науковиця та письменниця Іванна Стеф’юк та журналістка Аліна Хрищук обговорюють найколоритніші аспекти обрядовості Буковини.
Детальніше...Буковинський обрядовий вінок з ковилою – ще 100 років тому це був найпоширеніший урочистий буковинський вінок, поширений у понад 40 селах Чернівецької області. Як зазначає Галина Стельмащук, вінок з ковилою – це етномаркер суто Буковини. Найближчі родичі нашого вінка з ковилою (вінка з травою, код, кодини) – це святкові вінки Софійського повіту Болгарії.
Станом на сьогодні буковинський обрядовий вінок з ковилою внесено до обласного Переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.
Детальніше...Чи не найпоширеніша "баталія" цієї пори - святкувати чи не святкувати чужоземне свято Halloween. Звісно, що тематичний день з костюмами мумій, різьблених гарбузів і кривавих медсестер - це не церковне свято українців, і тут суперечок і не мало би виникати. У США, Канаді, Англії цей день відзначається особливо гучно, він є традиційним. І означає він «All Hallows Even» — «Вечір усіх святих». "В нас такого немає", - можна почути категоричне судження. Але чи так це? Свята предків у нас є, і не одне, як і свято, коли страшне потойбіччя на одну ніч спускається на землю.