Ханука, або коли маленький вогник здатен подолати велику темряву

Сьогодні – дуже важливий день для всієї єврейської громади, адже саме відсьогодні розпочинається Хáнука. Це свято світла, а точніше – свято перемоги світла над темрявою.

Як відомо, одна з головних ханукальних традицій – почергове запалення зліва направо по одній свічці в день у спеціальному обрядовому підсвічнику, і поки горять ханукальні свічки – забороняється працювати. Запаленням вогнів Хануки займаються чоловіки (першим запалює господар).

Діти, як правило, дуже люблять Хануку, адже в цей період їх обдаровують кишеньковими грошима. Традиційна дитяча гра для цього періоду – дрейдл (севівон), своєрідна дзиґа. На кожній з чотирьох граней цієї обрядової іграшки – фрагменти фрази «Велике чудо сталося Там».

Секрети краси сторічної витримки

«Колис так не було», - цією фразою бабусі та прабабусі коментують практично все, а надто – як виглядає теперішня молодь. Скільки існуватиме світ, стільки, мабуть, існуватиме колізія «батьки-діти». І коли старше покоління повчає молодь, що раніше так не фарбувалися, і брови не домальовували, і ніяких «уколів краси» навіть близько не було, напрошується логічне запитання: а як було?

Ну ось, до прикладу: як жінки сто років тому укладали волосся? Адже на деяких світлинах бачимо, що чимось таки підкручували… Тож що використовували жінки століття тому, щоби накрутити пасма волосся? Адже електричних щипців не купиш у магазині так просто...

Блискучі одягові елементи: які і для чого

Ви потрапляєте на гуцульське традиційне весілля. Кнєзь і кнєгиня, тобто молодий з молодою – у щедро вишитих сорочках, в багатих кептарях, але увагу привертає ще дещо: у молодої чільце (головний убір) – практично увесь блискучий, розшитий пайєтками, лелітками. Подібними пайєтками розшита і баршівка чи крисаня (капелюх) її обранця. Навіщо стільки блиску? «Би відбиваласи гет лиха думка і зле око», - скажуть вам на Путильщині.

Клака, толока, черга, супряга: приклади гуртової роботи в українській традиції

Якщо ми говоримо про традиційний побут селянина ХІХ-ХХ століття – передусім, маємо на увазі почергову зміну видів трудової діяльності, адже робота – визначальна складова способу життя людини. І якщо спробувати покласифікувати, з якими типами робіт традиційно мала справу людина упродовж свого віку, то передусім виокремимо щоденну працю (догляд за худобою, робота в полі, прибирання, приготування їжі тощо), найману чи кріпосну працю (наприклад, робота на пана) і добровільну колективну працю. В цій невеличкій етнографічній розвідці хотілося би зупинитися на третьому виді робіт.

На Буковині, як і в Україні загалом, добровільне об’єднання заради виконання великого об’єму робіт має кілька видів. Громада могла об’єднувати свої трудові ресурси для таких видів робіт, які одній родині не під силу чи займуть увесь її час (мастити хату, дерти пір’я, «брати збіжє», «лупити курудзи»). Саме слово «клака» - молдавського походження, і в одних населених пунктах це абсолютний синонім до слова «толока», а в інших клакою називають жіночі толоки – тобто коли жінки сходяться дерти коноплі, дерти пір’я, виготовляти свічки, вибілювати полотно тощо.