ОБРЯДОВІ ПОРОГИ І ДАРИ НА НИХ: ДЕЩО ПРО АТРИБУТИ ПОМИНАЛЬНОЇ ОБРЯДОВОСТІ БУКОВИНИ

Один із найсумніших і разом із тим глибоко символічних діалогів можна почути між літніми людьми і їхніми внуками чи правнуками: «А ти будеш за мене дуже молитися? А поману меш давати за бабу? Але аби ти дуже не плакав, чув, Митрику?». Тобто люди, перебуваючи на межі життя і майбутньої смерті, усвідомлюючи її невідворотність, обережно питають у найближчих, чи ті турбуватимуться про молитву, офіру та інші важливі складники поминального чину. Поминальна обрядовість (про яку місцевість України ми би не говорили) – тема особлива і гранично делікатна. Те, що в інших є невід’ємним складником (наприклад, поминальні трапези та місце їхнього проведення), в інших може викликати як мінімум здивування. Те саме можемо сказати й про поминальні дари – десь це вияв глибокої останньої шани людині, що відходить, хтось же скаже: душі потрібна лише молитва, а все інше – зайве. Буковина в цьому плані не виняток – тут поминальні приписи суттєво різняться залежно від населеного пункту, а порівняння різних обрядових варіантів дає змогу отримати семантичну палітру, складену упродовж багатьох століть і тисячоліть. Враховуючи поліетнічність краю, цікавим для зіставлення є український, румунський, молдавський, польський та єврейський традиційні приписи – дуже часто вони перегукуються, проте кожен має власну обрядову канву.

«З НЕЮ ПОВ’ЯЗАНІ ВСІ НАШІ ОБРЯДИ», - АНАСТАСІЯ ПЕНТЕЛЕЙЧУК ПРО БУКОВИНСЬКУ ТАЙСТРУ

Ткана чи вишита традиційна торбина з автентичним орнаментом – тайстра, трайста, трайстра. Різні фонетичні варіанти назви і різні технологічні втілення, проте суть незмінна: тайстра направду є незамінним атрибутом як одягової культури, так і однією з головних «учасниць» обрядів. Зараз, коли український традиційний одяг (автентичний та стилізований) на вершині популярності, тайстри проживають свою другу молодість – багато хто повертається до цього екзотичного виробу. А з гардеробу інших людей тайстра нікуди не зникала, і відповідно – повертати її немає особливої потреби.

МЕРЦІШОР: БУКОВИНСЬКА «ВАЛЕНТИНКА» ЧИ СВЯТО ПЕРЕМОГИ НАД МОРОКОМ?

І жителі Буковини, і її гості навесні мають нагоду спостерігати красиву традицію: румуни, молдовани, рідше – українці на теренах нашої області 1 березня вітають одне одного червоно-білими бутоньєрками. Ці прикраси називаються «мерцішóр», від румунського «martie» - березень. Існує кілька алгоритмів дарування (хлопці – дівчатам, дівчата – хлопцям, просто одні одним безвідносно до статі). Їх носять як бутоньєрку на лацкані верхнього одягу (як правило, зліва), або ж на капелюсі чи зап’ясті. Прикраса символізує закликання весни, і її носять від двох тижнів до місяця, а відтак вішають на плодове дерево, на роги домашній худобі, або ж підкидають у небо.

БЕССАРАБСЬКІ «ДІДИ З ТАЛАНКАМИ», БОЛГАРСЬКІ КУКЕРИ ТА ЇХНЯ ОБРЯДОВА ТАЄМНИЦЯ

Новорічна традиція маланкування на території Чернівецької області має кілька втілень – це красноїльські крилаті ведмеді, це танцюючі коники (Горбова, Бояни, Тарашани, Шебутинці), це знамениті вашківецькі маски і їхній же Букшандар, суховерхівські Козаки, це «німа» Маланка з Шубранця і великокучурівські Діґанії [1]. Сценаріїв багато і вони, ніби в дивному калейдоскопі, вимішуються у єдиний еклектичний сюжет, де архаїчні звірі, жандарми часів Першої Світової, фантасмагорійні зліпки сучасності діють в одному часі. Таке можливо, вочевидь, лише в Маланці. Особливою є Маланка бессарабських сіл нашої області, сьогодні в межах цього невеликого есею хочеться уважніше придивитися до маланкування в Бабині (колишній Кельменецький, зараз – Дністровський район Чернівецької області).