Традиційна культура Буковини, Покуття та Гуцульщини: обрядово-сакральний вимір

Складне нашарування різних світоглядів в українській традиційній культурі подібне на палімпсест: пізнання одного шару є натяком на присутність наступного, і ці різні хронологічні пласти – як річні кільця на дереві життя.

У цьому невеликому і багато в чому побіжному дослідженні зупиняємося на «точках дотику» - коли традиційна культура і духовність співіснують у різних проявах.

Перший такий привід для рефлексій– багатозначне слово «павук». Воно у традиційній культурі українців називає відразу два предмети, чимсь схожі формою і сутністю, проте – різні за призначенням. Перше значення слова «павук» - різдвяний атрибут із соломи, ромбоподібної форми, який вішають на кінській волосині за сволок, а тепер – просто до стелі. Друге значення – так у народній мові називається багатосвічник у церкві, панікадило. І ці два значення добре відбивають зв`язок традиційної культури та духовного світу. Формою і самим принципом (обидві конструкції прокручуються) – панікадило і різдвяний атрибут надзвичайно схожі. Виникає запитання – що ж було раніше (в історичному плані): людина стала називати панікадило павуком, бо воно нагадує соломʼяну різдвяну конструкцію, а чи прообразом сучасного панікадила можна вважати давній павук? Питання дискусійне, оскільки точних відомостей про те, з якого саме часу павук як прикраса присутній в українській традиційній культурі – практично немає.